Сонячна магія - Андрій Левицький
Найспритніший сніжняк уже зібрався стрибати на борт «Бабетти», коли позад нього з пітьми виступила чиясь постать. Кукса просто звелася на візку, перестрибнула на спину Боя і шпилькою рвонула постромки. Сніжняки повідстрибували хто куди, а візок став на два колеса, ніби звівся дибки, й почав завалюватися назад. Страус виявив, що бігти стало значно легше, й пришвидшив так, що позад нього замість візка в повітрі промайнула ніби сіра смуга. За якусь частку секунди птах з візком вилетів на насип. Кукса, обома руками стискаючи його шию, п’ятою штовхнула сніжняка, що трапився дорогою.
Візок майже перекинувся, але зненацька шлях йому перепинила платформа з яхтою мера Улову. Візок боком в’їхав на неї, підскочив, як на трампліні, описав довгу красиву дугу і з гуркотом упав на дах порохового складу. Дах провалився, чотири не надто тривкі стіни теж почали повільно завалюватися назовні. Мармадук, Амор Купадор і снігові люди завмерли від несподіванки, споглядаючи небачену картину — на їхніх очах будівля розсипалася, ніби це був картковий будиночок.
Цієї миті глухий гул почувся десь усередині «Бабетти», вона здригнулась і почала повільно відділятися від причалу.
Сніжняк стрибнув на борт, а Кукса вдарила Боя п’ятами в боки. Страус курликнув так, що в неї заклало вуха, й спробував зробити те, на що птахи сімейства страусів не здатні — злетіти. Він здійнявся в повітря, відштовхнувся ногами від голови сніжняка, який уже перелазив через борт, і впав на палубу. Кукса зіскочила ще до того, як він зупинився. Бобрик та Здоровань так захопилися, вивченням дивного пристрою з дерев’яним колом і безліччю залізних глечиків, що майже не звернули на неї уваги.
— Це що? — вона й собі підійшла до чудернацького пристрою. Бой тим часом за інерцією кілька разів оббіг рубку й зупинився. Знизу долинув плюскіт — то звалився у воду найспритніший зі сніжняків.
— Це мортирна батарея, — пояснив Бобрик. — Тільки вона… — хлопчисько вказав на порох, що ледве тлів, — не стріляє. Слухай-но, Куксо. Тут ми згадували про цю океанську хворобу. Але ми точно не знаємо, що воно таке. А ти знаєш?
— Не знаєте? — здивувалася Кукса. — Бідолашні, доведеться вам тепер помучитися.
— А тобі — ні?
— А я… — акса презирливо гмикнула, — мене такими штуками не діймеш.
— І мене, — підхопив Здоровань. — Я ж колишній боцман.
На пристані тепер нікого не обходило те, що відбувалося на кораблі. Сніжняки, Амор Купадор і чаклун зачудовано спостерігали, що діялося в пороховому льосі. Чотири стіни повільно хилилися назовні, проломи в них ширшали, звідти вилітали пил і якась потерть. Всередині щось із тріском падало й розсипалося, перекидалися стелажі з вертілками, вони валилися на феєрверки, як борошном, обсипані порохом. Запальна олія розтікалася струмочками в різні боки. З купи цього небезпечного мотлоху поволі з’їжджала вниз крихітна пляшечка з якоюсь вибухівкою — просто на в’язку бенгальських вогнів, голівки яких уже, здається, почали жевріти.
З переможним хряскотом чотири стіни одночасно впали, знову здійнялися клуби пилу, й за ними, немов за завісою, на якийсь час зникла картина руйнування складу. Сніжняки й Мармадук з Купадором замружили очі та зачаїли подих. Курява повільно осіла, все стихло.
Амор Купадор розплющив спершу одне око, потім друге.
— Чаклуне! — покликав він. — Гляньте-но!
Мармадук повернув голову.
Пилюка вже вся вляглася, у тьмяному світлі Пані-Місяця перед ними височіла гора вибухонебезпечного сміття, поруч з яким стояло пузате барило.
— Пронесло? — з надією спитав Мармадук.
— Здається…
Підтримуючи один одного, вони важко звелися на ноги.
— А ці боягузи! — закричав чаклун, широким жестом вказуючи на завмерлих по всій пристані сніжняків. — Дивіться, як вони перелякалися, як перелякалися…
Ну, треба визнати, що і я теж… — почав Купадор. — Розумієте, за всіма законами, коли таке діється на пороховому складі, неминуче мусить статися…
— Нісенітниця, — перебив чаклун. — Зовсім необов’язково, щоб усе скінчилося великим гучним вибухом. Справжній драматизм, навпаки, криється ось у такій багатозначній мертвій тиші… — він приклав руку до вуха, прислухався й схилив голову до зруйнованого складу. — Га? Ні, нічого не чую!
Бобрик і Здоровань нарешті відволіклися від мортирної батареї, і саме цієї миті один хирлявий струмочок диму, звиваючись, немов маленька рухлива змійка, піднявся від зарядної полички. Пш-ш-ш! — навіть не вогонь, а слабкий відблиск виник і відразу згас. Пролунало ще одне, голосніше, шипіння. В одному з жолобків порох почав зникати, аж поки не зник цілком.
«Пух-х…» — прошепотіла мортирка. Бобрик, Здоровань і Кукса Пляма разом озирнулися.
Невелика залізна кулька вилетіла з жерла.
— Повна тиша! — повторив Мармадук, що замість трубки й досі тримав біля вуха зігнуті пальці та прислухався до решток зруйнованої будівлі.
І саме тут кулька пробила стінку барила, зачепила при цьому один із металевих обручів.
