Вітер у вербах - Кеннет Грем
Звірі вже збиралися сідати за стіл, коли в вікно заліз Кріт. Він вдоволено хихотів і ніс цілий оберемок рушниць.
— Все! — доповів він. — Я так розумію, що тхорі й так були на нервах, і тільки в залі почали кричати, верещати й ревіти, як деякі з них відразу ж покидали рушниці і дременули світ за очі. Інші залишилися на варті, та коли по них понеслися ласиці, вони запідозрили зраду, вступили з ними в сутичку — а ті ж просто хотіли проскочити до виходу! — і так вони билися й качалися, поки не скотились майже всі до річки! Та хай там як, а їх уже нема, і рушниці їхні в мене. Ну, чим погано?
— Достойний, шляхетний звір! — мовив Борсук з повним ротом курки та всякої всячини. А зараз, Кроте, поки ти ще не присів до столу, чи не була б твоя ласка зробити ще одну послугу? І я перестану тебе турбувати відразу, як побачу, що на тебе можна покластися і ставити тебе у приклад іншим. Я міг би доручити це Ондатрові, та він поет, що з нього візьмеш? Так от, проведи отих хлопак на верхній поверх, нехай вони поприбирають у спальнях, наведуть там лад, щоб знову стало затишно і зручно. І простеж, аби вони попідмітали попід ліжками, поміняли простирадла і наволочки, та ще позагинали один кутик у постелі, ну, не мені тебе вчити. І візьми відерце теплої води, чисті рушники, нове мило та порознось все по кімнатах. Після цього, як матимеш бажання, можеш дати їм копняка і провести через задні двері: сподіваюся, нікого з них ми більше не побачимо. А потім прийдеш сюди і почастуєшся холодним язиком. Він тут просто смакота! Кроте, я дуже задоволений тобою!
Кріт, добра душа, взяв кийка, вишикував полонених шерегою, скомандував “кроком руш!” і повів на другий поверх. Невдовзі він повернувся і, всміхаючись, доповів, що всі кімнати готові й сяють, як нова копійка.
— Обійшлося без стусанів, — додав він. — Думаю, що на сьогодні вони отримали сповна, і коли я це сказав, ласиці цілковито зі мною погодилися і запевнили, що забудуть сюди дорогу. Вони каялися, вибачалися, та це ж, мовляв, не вони винні, а Старший Ласиця та тхорі, а як ще від них щось знадобиться, то варто буде тільки натякнути, як усе буде зроблено. Тож я дав їм по рулету, випустив через задній хід, і тільки п’яти їхні залопотіли!
Сказавши це, Кріт присунувся до столу та завзято взявся за холодний язик. Жабс, як справжній джентльмен, забув недавні ревнощі і сердечно промовив:
— Дякую тобі, добрий, милий Кротику, за всі твої сьогоднішні турботи, а надто за вранішню кмітливість!
Борсукові сподобалися Жабсові слова, і він сказав:
— Чуєш, що каже наш відважний Жабс?
Вони скінчили вечерю, страшенно задоволені тим, що сталося, і скоро пішли відпочити на чистих простирадлах. Ніщо вже лякало їх у родовій Жабсовій оселі, яку вони здобули завдяки винятковому героїзму, вдалій стратегії та доречному застосуванню кийків.
Наступного ранку Жабс, який, як завжди, проспав, спустився до сніданку запізно, і знайшов на столі трохи яєчної шкаралупи, кілька шматочків холодних та зачерствілих тостів, кавник, випорожнений на три чверті, та ще такі-сякі крихти. Не сказати, що це додало йому настрою, це ж, як-не-як, був його дім. Через вікно їдальні він побачив Крота й Ондатра, які сиділи посеред газону у кріслах-гойдалках, і, мабуть, переповідали один одному якісь бувальщини, час від часу заливаючись реготом і дригаючи коротенькими лапками. Борсук сидів у кріслі та з серйозною міною читав газету, і коли Жабс зайшов до кімнати, просто підняв голову та мовчки кивнув.
Жабс не став нарікати, а сів за стіл і поснідав тим, що там ще залишалося, подумки сказавши собі, що цього він так просто не залишить. Коли він уже доїдав, Борсук відірвався від газети і сказав:
— Даруй мені, Жабсе але цього ранку на тебе чекає багато серйозної роботи. Бачиш, не варто зволікати з Бенкетом на честь перемоги. Від тебе всі його чекатимуть, та, зрештою, хіба тут так не заведено?
— О, так, так, — охоче погодився Жабс. — Треба ж якось віддячити. От тільки не розумію, чому тобі забаглося влаштувати бенкет уранці. Але ж ти знаєш, я живу не стільки задля власного задоволення, скільки для того, щоб вгадувати бажання моїх друзів, а потім, по можливості, втілювати їх у життя, чи не так, Борсуче, старий друже?!
— Не прикидайся дурнішим, ніж ти є насправді, — мовив Борсук, якому вже вривався терпець. — І не хихоти тут і не бризкай кавою, коли говориш. Що в тебе за манери?! Я от що хочу сказати: Бенкет, ясна річ, буде ввечері, але запрошення треба написати й розіслати просто зараз, і ти таки напишеш. Отже, сідай за цей стіл — бачиш пачку поштового паперу, на якому синім із золотом написано “Жабс-Хол”? — і пиши запрошення всім друзям. Якщо візьмешся просто зараз, до обіду закінчиш. Ну, звісно, і я не стоятиму осторонь. Я візьму на себе всі приготування до Бенкету.
— Що?! — перелякався Жабс. — Замкнути мене тут, щоб я писав оті кляті листи, і це такого чудового ранку, коли мені потрібно обійти володіння і все привести до ладу! Ніяких привітань — і квит!.. Ви ще побачите!.. Хоча, зачекайте хвилинку! Так, звичайно, дорогий Борсуче! Яка це насолода, яке це задоволення порівняно з усім іншим! Ти хочеш, щоб усе було зроблено? Буде зроблено! Ходи, Борсуче, берися за приготування до Бенкету, керуй, як тобі заманеться, а потім приєднуйся до наших юних друзів надворі, що сповна віддаються тихим радощам, забувши про мене, мої турботи та зусилля. Я жертвую цим ранком задля обов’язку і дружби!
Борсук підозріло покосився на Жабса, але не вловив жодного натяку на якусь каверзу.
Не відчувши нічого підозрілого, Борсук вийшов з кімнати й подався на кухню, і щойно двері за ним зачинились, як Жабс усівся за письмовий стіл.
Поки вони розмовляли, у голові його народився чудовий задум. Він напише ці запрошення і подбає, щоб там було написано про його провідну роль у
