Вітер у вербах - Кеннет Грем

— З поверненням додому, Жабсе! Стій, та що ж я кажу? Додому, аякже! Додому повертаються не так. Бідний Жабс!

Сказавши це, він повернувся до Жабса спиною, сів за стіл, підсунув крісло ближче і взяв собі чималий кусень холодного пудингу.

Жабса не на жарт стривожила надмірна серйозність Борсука і таке дивне привітання з поверненням додому, але Ондатр заспокоїв його, прошепотівши:

— Не зважай, роби вигляд, ніби нічого не сталося. І поки що нічого йому не кажи. Натщесерце Борсук завжди не гуморі. Зачекай півгодини, і він буде зовсім іншим.

І вони стали тихенько чекати. Небавом знов застукали у двері, тихіше, ніж першого разу. Жабс пішов відчиняти — і повернувся з Кротом. Вигляд той мав жалюгідний, шубка його була немитою і вся в якомусь сіні, соломі.

— Ура! А от і старий Жабс! — закричав Кріт і весь аж засяяв. — Подумати тільки, ти повернувся! — і він узявся пританцьовувати навколо друга. — Ми не сподівалися побачити тебе так скоро! А, тобі, мабуть, удалося втекти, ти ж у нас кмітливий, винахідливий, вигадливий Жабс!

Ондатр занепокоєно смикнув його за лікоть, але було пізно: Жабс уже роздувався від пихи.

— Кмітливий? Та де там! — сказав він. — Якщо послухати моїх друзів, то розум у мене і не ночував. Я просто вирвався на волю з найстрашнішої в’язниці Англії, ось і все! Ну, ще захопив дорогою поїзд, утік на ньому, ось і все! Ну, ще перевдягнувся, щоб ніхто мене не впізнав, і всю округу тут водив за ніс, але що тут надзвичайного! Нічогісінько! Я просто тупий осел, та й квит! Кроте, я розповім тобі про свої пригоди, а ти вже сам вирішуй, хто я є і ким мене вважати.

— Ну-ну, — мовив Кріт, підсуваючись до стола з вечерею, — я поїм, а ти розказуй. Після сніданку навіть крихти в роті не мав! О-хо-хо! О-хо-хо!

Із цим він сів за стіл і став наминати холодну яловичину та мариновані огірки.

Жабс потоптався на килимку перед каміном, тоді запустив лапу до кишені штанів і витягнув повну жменю срібних монет.

— Поглянь! — скрикнув він, показуючи монети. — Не так уже й погано заробити таку купу грошей за кілька хвилин. І як, ти думаєш, я заробив їх? Торгівлею кіньми! Ось так-от!

— Цікаво, Жабсе, цікаво, — мовив Кріт, страшенно зацікавлений.

— Жабсе, зроби нам ласку, помовч! — попросив його Ондатр. — І не підбурюй його, Кроте, ти ж знаєш, що це за тип. Краще не зволікай і розкажи нам, як там справи та як зробити, щоб Жабс нарешті опинився вдома.

— Справи кепські, як і слід було сподіватися, — понуро мовив Кріт, — а що зробити… Не зійти мені з цього місця, якщо я це знаю! І я, і Борсук ходили, блудили коло маєтку і вдень, і вночі, і всюди одне й те ж. Куди не сунься, всюди патрулі, скрізь на тебе наставлені рушниці, вся вартова звірина напоготові, а коли вони нас помічають, то регочуть як дурні!.. Ось що найприкріше!

— Не з медом, що й казати, — зауважив Ондатр, глибоко замислившись. — Але, по-моєму, у мене починає вимальовуватися план того, що слід робити Жабсові. Ось що я скажу. Йому слід було б…

— Ні, нічого йому не слід! — перебив його Кріт із набитим ротом. — Нічого такого! Ти не розумієш! Як щось і треба робити, то…

— Ага, я вам робитиму! — закричав, нервуючись, Жабс. — Бракувало мені, щоб ще й ви мною командували! Мова йде про мій маєток, і я точно знаю, що треба робити. Я збираюся…

Тут вони заговорили всі троє, в кімнаті зчинився гармидер, який затих лише тоді, коли високий сухий голос вигукнув:

— Гей, ви, ану замовкли всі негайно! — і відразу всі втихли.

Кричав Борсук, що, дожувавши свого пирога, тепер розвернувся у кріслі і суворо дивився на них. Побачивши, що йому вдалося привернути їхню увагу і що від нього явно чекають якихось слів, Борсук знов обернувся до столу і потягнувся по сир. Цей красень-звір користувався настільки великою повагою, що поки він не скінчив трапези, поки не змахнув крихти з колін, ніхто навіть слова не зронив. Жабс сидів, як на голках, а Ондатр весь час намагався його вкоськати.

Покінчивши з вечерею, Борсук устав з-за столу, підійшов до каміну і про щось замислився. Аж ось нарешті він заговорив.

— Жабсе! — говорив Борсук. — Ти дошкульне, непосидюще непорозуміння! Тобі не соромно за себе? Що, по-твоєму, сказав би твій батько, з яким я стільки дружив, якби він був сьогодні тут і чув про всі твої “подвиги”?

Жабс, який сидів з ногами на дивані, впав ниць і затрусився від сліз каяття.

— Ну-ну! — пом’якшив тон Борсук. — Не побивайся так. Годі сліз. Забудьмо старі кривди, подумаймо краще, що робити зараз. Кріт цілком правий. Горностаї не сплять, вони там на кожному розі, а це найкраща сторожа у світі. Про атаку в лоб не може бути й мови, так їх нам нізащо не подужати.

— Це кінець, — ридав Жабс, зрошуючи слізьми диванні подушки. — Я заберуся звідси, запишуся в солдати і більше вже ніколи не побачу свого милого Жабс-холу!

— Жабсе, не розпускай нюні! — суворо сказав Борсук. — Твій маєток не конче брати штурмом, є й інші способи повернути його. Я ще не все сказав. А тепер відкрию тобі велику таємницю.

Жабс повільно підвівся і витер очі від сліз. Його страх як вабили різні таємниці, хоч він ніколи не міг тримати язика за зубами, а ще йому подобався неправедний трепет, який він переживав щоразу, видаючи кому-небудь секрет, а надто після урочистих обіцянок нікому його не розголошувати.

— Від річки до Жабс-холу веде підземний хід, — значущо мовив Борсук, — він проходить десь тут поряд і виходить у самій середині помісти.

— Борсуче, то все дурниці! — доволі легковажно мовив Жабс. — Ти наслухався тих побрехеньок, якими повен кожен шинок у тутешній окрузі. Я знаю Жабс-хол до останньої шпарини і всередині, і зовні, але нічого подібного там немає, запевняю тебе!

— Юний мій друже, — мовив Борсук суворіше, — твій батько, а він був гідним звіром, куди більш гідним від декого, — був моїм близьким другом, і він розповідав мені багато такого, що й не подумав би розповідати синові. Тож саме він розповів про цей підземний хід — ні, то не він його копав, це зробили за сотні літ до того, як він