Вітер у вербах - Кеннет Грем
Жабс не був би Жабсом, якби не послизнувся на рівному місці та не плюхнувся у воду, здійнявши купу бризок і перелякано заверещавши. Друзі швиденько витягли його з води, нашвидкуруч викрутили, витерли, заспокоїли й поставили на ноги.
Борсук не на жарт розсердився і сказав, що якщо Жабс знову почне клеїти дурня, його вже точно ніхто нікуди не візьме.
Нарешті всі зайшли до підземного ходу, і почалася справжня військова експедиція!
У підземеллі було холодно, темно, вогко, низько й вузько, і нещасний Жабс став тремтіти, чи то від страху перед невідомим, чи то просто від вогкості. Ліхтар моргав далеко попереду, і Жабс, не бачачи нічого, хоч-не-хоч, а почав відставати. Аж ось він почув, як застережливо кричить Ондатр:
— Жабчику, давай же! — і його охопив страх, що він останній, сам у темряві, тож він так “дав”, що з розгону врізався в Ондатра, Ондатр у Крота, а Кріт у Борсука, і все на мить перемішалося. Борсук подумав, що на них напали ззаду, і, не ризикуючи вимахувати в тісноті кийком або шаблею, схопив пістолет і ледь не всадив у Жабса кулю. Розібравшись, що сталося, він розсердився ще дужче і сказав:
— Це вже все! Тепер обридливе Жабисько нікуди з нами не піде!
Жабс розпустив нюні, Кріт із Ондатром урочисто пообіцяли, що він більше не буде, і коли врешті Борсука вдалося ублагати, експедиція рушила далі.
Цього разу колону замикав Ондатр, котрий міцно тримав Жабса за плече.
Отак вони чалапали навпомацки, прислухаючись до найменшого шелесту і тримаючи руки на пістолетах, поки не озвався Борсук:
— Вже мав би бути бенкетний зал.
І тільки він оце сказав, як усі почули приглушені звуки — гамір, гупання по підлозі та грюкання по столах. Шуміли над самою головою. До Жабса знову повернулися його страхи, Борсук же просто сказав:
— Ті ласиці щось виробляють!
Тунель побіг угору. Вони пройшли ще трохи, і шум залунав знову, цього разу вже дуже чітко, над самісінькими головами.
— Ура-а-а, ура-а-а, ура-а-а, ура-а-а! — кричали ласиці та тупотіли крихітними ніжками по долівці, дзенькали келихами, а їхні маленькі кулачки гримали по стільницях.
— Ото вже веселяться! — зауважив Борсук. — Ну ж бо, не баріться!
І вони поспішили тунелем і дійшли до його кінця, опинившись під люком, що виводив до комірки дворецького.
Шуміли в бенкетному залі так, що можна було не боятися, що хтось почує, і Борсук сказав:
— Всі разом узяли! — і вчотирьох вони підважили плечима кришку люка й відсунули її набік. Допомагаючи один одному, вони піднялися в комірку, і тепер тільки єдині двері комірчини відділяли їх від бенкетного залу, в якому, нічого не підозрюючи, гуляли вороги.
Тут, у комірці, гамір був просто оглушливим. Коли ж нарешті галас і гупання трохи вщухли, стало чутно, як хтось каже:
— Я скажу коротко (бурхливі оплески), але, перш ніж сісти (схвальні вигуки), хотів би сказати добре слово на адресу нашого милого господаря — містера Жабса. Хто з нас не знає Жабса (оглушливий регіт), доброго, скромного, правдивого Жабса (веселі вигуки)!
— Ану дайте, доберуся я до нього! — промимрив Жабс і аж зубами заскреготів.
— Візьми себе в руки! — мовив Борсук, ледве стримуючи його. — Так, усі готові?
— Дозвольте заспівати одну пісеньку, — продовжував той самий ласиця, — яку я склав про Жабса (тривалі оплески).
І Старший Ласиця — а то був саме він — заспівав пронизливим рипучим голосом:
Раз вийшов Жабс на моціон,
По вулиці гуляв…
Борсук розправив плечі, міцніше взявся за кийка двома лапами, обвів поглядом своїх товаришів — і закричав:
— Час настав! За мною! — і щосили розчинив двері.
О, що тут зчинилося!.. Виски, верески, крики! Нажахані ласиці пірнали під столи та в паніці стрибали через вікна! Тхорі кидались до каміна як дурні та застрягали у комині! Столи й стільці літали залом, розбивалось об долівку скло та порцеляна, і все змішалося в ту жахливу мить, коли четвірка Героїв як вихор увірвалася до зали! Кремезний Борсук із тремтячими вусами розмахував величезним кийком так, що аж свистіло, Кріт, чорний і похмурий, і собі вимахував кийком та кричав бойовий клич, від якого мурашки бігли по шкірі: “Я-а-а — Кррріт! Я-а-а — Кррріт!” Озброєний до зубів Ондатр діяв рішуче й нещадно, а Жабс, геть-чисто втративши голову від обурення та посоромленої гордості, роздувся вдвоє та стрибав по долівці й вигукував свої кличі, від яких аж мороз продирав по шкірі:
— Ага, вийшов Жабс на моціон! — верещав він. — Я вам вийду! — і сунув просто на Старшого Ласицю.
Друзів було всього четверо, та ласиць охопила така паніка, що весь зал здавався повним страшних чудовиськ — сірих, бурих, чорних, жовтих, — які дико верещали й розмахували замашними кийками. Ласиці не витримали навали і, заверещавши з переляку, стали кидатись у вікна, в комин, усюди, аби заховатися від страшних кийків.
Невдовзі все скінчилося. Четвірка друзів вільно походжала по всьому залу, і щойно звідкись витикалася чиясь голова, як на неї відразу ж опускався кийок. За п’ять хвилин приміщення було очищене. Через розбиті вікна долітали далекі крики переляканих ласиць, які тікали геть полями. На долівці розпластався добрий десяток подоланих недругів, і Кріт клопотався коло них, надягаючи наручники. Борсук, відпочиваючи від ратних подвигів, сперся на палицю та втирав чоло.
— Кроте, — озвався він, — ти був просто неперевершений! Ану виглянь надвір і скажи, чим займаються сторожові тхори. Щось мені підказує, що тільки ти можеш зробити так, щоб ми не мали з ними сьогодні клопоту!
Кріт тут же шугонув через вікно у двір, а Борсук загадав Ондатрові та Жабсові поставити на ніжки перекинутий стіл, відшукати на підлозі ножі, виделки, тарілки і келихи та подивитися, чи не знайдеться там чого-небудь на вечерю.
— Я б не відмовився перекусити! — сказав він прямо, як завжди казав. — Жабсе, не барися, воруши своїми ластами! Ми повернули тобі твій маєток, а ти не хочеш запропонував нам навіть по бутербродику.
Жабса прикро вразила така прямолінійність, і це при тому, що Борсук не шкодував похвал на адресу Кротових рис та його бійцівських якостей! Що ж до Жабса, то він був у захваті від себе, а надто від того, як він накинувся на Старшого Ласицю, коли той, скуштувавши Жабсового кийка, полетів сторч головою через
