Вітер у вербах - Кеннет Грем
— Дурний і нерозважливий кротисько! — пробурчав Жабс. Насправді ж у ньому просто заграла заздрість до Крота, який додумався до такого. Якби він не проспав сьогодні вранці, якби він першим додумався до цього, всі лаври належали б йому, Жабсові.
— Дехто з горностаїв аж почервонів, — розповідав далі Кріт, — а сержант, начальник їхній, не став зі мною церемонитись, він по-простому сказав: “Тікай-но звідси, дорогенька, і то чимдуж! Не відволікай моїх людей і не змушуй розмовляти на посту”. — “Тікати? — кажу я. — О, якщо хтось скоро звідси й тікатиме, то точно не я!”
— Кроте, та як ти міг?! — з розчаруванням у голосі вигукнув Ондатр.
Борсук відклав газету вбік.
— А я дивлюся, вони вушка нашорошили, стоять, перезираються, — вів далі Кріт, — а сержант їм каже: “Ви її не слухайте, вона сама не розуміє, що верзе”. — “Що?! — кажу. — Я — не розумію? Гаразд, тоді слухайте, що я казатиму. Моя донька пере для Борсука, і те, що кажу, я дізналася від неї. Дуже скоро ви теж про це знатимете! Сьогодні серед ночі на Жабс-хол від броду нападе ціла сотня кровожерливих борсуків, озброєних рушницями. А шість повних човнів з ондатрами, озброєними пістолетами і шаблями, підіймуться по річці та десантуються в саду. А ще загін добірних жаб, отих, що швидше помруть, ніж відступлять, що не вагаючись вибирають славу та смерть, підуть на штурм саду і, палаючи жагою помсти, змітатимуть усе на своєму шляху. І от коли вони з вами поквитаються, прання від вас залишиться небагато. Якщо ви, звісно, не вшиєтеся звідси, поки ще маєте таку нагоду”. Я все це сказав і щодуху побіг, а коли вони мене вже не бачили, я зачаївся, полежав трохи, непомітно проповз по рівчаку назад та став з-поза живоплоту дивитися за ними. Вони ж заметушилися, забігали туди-сюди, стали падати одне на одного, всі пнулися командувати всіма, і ніхто нікого не слухав. А сержант тільки й робив, що посилав загони горностаїв у віддалені кутки маєтку, а потім посилав інших за ними, і я чув, як вони між собою говорили: “Ласиці є ласиці. Вони жирують у бенкетній залі, веселяться і святкують, співають і розважаються, а ми повинні нести варту в темряві та холоднечі, щоб нас порізали на шматочки кровожерливі борсуки!”
— Кроте, ти дурний осел! — закричав Жабс. — Припхався туди — і все зіпсував!
— Кроте, — сухо й спокійно озвався Борсук, — я готовий визнати, що в мізинці в тебе більше розуму, ніж у декого в усьому тлустому тілі. Ти зробив усе правильно, і, здається мені, у тебе велике майбутнє. Молодчага Кріт! Дуже розумно вчинив!
Жабс аж очманів від заздрощів, а надто через те, що він ніяк не міг збагнути, що ж такого розумного зробив Кріт. Та перш ніж він устиг розкрити рота і бовкнути чергову дурницю, виставивши себе на загальне посміховисько, пролунав дзвінок на обід.
Обід був простим, але ситним: бекон з бобами та макаронний пудинг. Коли всі встали з-за столу, Борсук сів у крісло й сказав:
— Отак! Усі знають, яка робота чекає на нас сьогодні ввечері, і поки ми доведемо її до завершення, буде вже пізня година, тож поки є можливість, я трохи подрімаю.
Сказавши це, він накрив обличчя хустиною і дуже скоро солодко похропував.
Непосидючий і працелюбний Ондатр відразу ж повернувся до приготувань і знову взявся походжати між чотирма купками зброї, примовляючи:
— Це пояс для Ондатра, це — для Крота, це — для Жабса, а це — для Борсука!
І так він бурмотів щоразу, коли в їхньому спорядженні з’являлося щось нове, і здавалося, цьому не буде кінця-краю. Тоді Кріт узяв Жабса під ручку, вивів його на свіже повітря, запхав у плетене крісло і змусив викласти усі свої пригоди від початку до кінця. Жабс охоче відгукнувся на цю пропозицію. Кріт був вдячним слухачем, а скептиків, які могли би піддати сумніву сказане Жабсом чи просто підняти його на сміх, поряд не було, і Жабс дав повну волю своїй фантазії. Насправді більшість із розказаного ним було з розряду того, “що могло б статися, якби я вчасно про це подумав, а не на десять хвилин пізніше”. Такі пригоди завжди кращі й мальовничіші, та, зрештою, чому б нам не ставитися до них так само, як і до тих, не вельми гарних, пригод, які стаються з нами насправді?
Розділ дванадцятий
КІНЕЦЬ ОДІССЕЇ
Коли засутеніло, Ондатр, сама піднесеність і таємничість, знову зібрав усіх у вітальні, підвів кожного до його купки спорядження і заходився готувати друзів до вилазки. Він працював дуже серйозно та зосереджено, і справа ця потребувала чимало часу. Спершу слід було перехопити кожного поясом, тоді всім за пояс треба було запхати мечі, а з іншого боку — для рівноваги — абордажні шаблі. Потім пристебнути по парі пістолетів та полісменському кийку, по кілька пар наручників, бинти та пластирі, баклагу та сумку з бутербродами. Борсук, спостерігаючи за його стараннями, добродушно посміювався та казав:
— Добре, Ондатрику! Тебе воно тішить, а мені не зашкодить. Мені по самі вуха вистачило б оцього кийка, щоб зробити те, що я маю зробити.
На що Ондатр тільки відказав:
— Даруй, Борсуче, але я не хочу, щоб ти потім картав мене й казав, що я про щось забув!
Коли всі були вже споряджені, Борсук узяв в одну лапу потайного ліхтаря, у другій міцно затиснув замашного кийка і мовив:
— А тепер ходімо за мною! Першим Кріт, бо я ним дуже задоволений, за ним Ондатр, а замикає Жабс. І дивися мені, Жабсе! Не патякай, як ти вмієш, бо миттю відішлю назад!
Жабс так боявся, щоб його не кинули самого, що, не сперечаючись, став туди, куди було сказано, і вони рушили.
Спершу Борсук вів їх над річкою, потім різко розвернувся біля якоїсь нори в березі, над самою
