Вітер у вербах - Кеннет Грем
Ондатр із Кротом зиркнули на Жабса, побачити, як він сприйняв таку звістку. Той спершу нібито надувся, та дуже скоро відійшов, бо мав таки геть незлостиву вдачу.
— Ну-ну, — промовив він, — мабуть, я й справді трохи базікало. Такій знаменитості, як я… до мене ж ходять друзі… ми жартуємо, змагаємося в дотепності, оповідаємо кумедні історії… ну щось із язика та й злетить. У мене ж дар підтримувати бесіду. Мені навіть казали, що я міг би зробити у себе салон, не знаю, правда, що це. Ну та добре. Продовжуй, Борсуче. То як нам згодиться твій лаз?
— За останні дні мені вдалося з’ясувати дещо, — вів далі Борсук. — Я попросив Видру перевдягнутися на сажотруса, він набрав собі щіток та й пішов до заднього ґанку, питати, чи не знайдеться роботи для нього. Завтра ввечері там відбудеться бучна учта. У когось день народження — здається, у Старшого Ласиці, всі зберуться у бенкетній залі, будуть їсти, пити, веселитися, шуміти, а все інше їм буде до лампочки. Ні рушниць, ні табель, ні палиць — у них не буде ніякої зброї.
— Але ж сторожа нікуди не подінеться, — зауважив Ондатр.
— Не подінеться, — погодився Борсук, — і це нас повністю влаштовує. Ласиці цілком покладуться на надійну варту. Ось тут і згодиться наш підземний хід. Цей дуже корисний тунель виходить у комірку дворецького, яка межує з бенкетною залою!
— Ага! Та рипуча мостина в комірчині! — вигукнув Жабс. — Тепер я все розумію.
— Ми тихенько підійдемо до комірки дворецького!.. — приглушено скрикнув Кріт.
— …озброївшись пістолетами, шаблями та палицями, — скрикнув собі й Ондатр.
— …і нападемо на них, — сказав Борсук.
— …і будемо їх бити, бити, бити! — закричав Жабс, впадаючи в екстаз, і забігав по кімнаті, перестрибуючи через стільці.
— Що ж, чудово, — мовив Борсук, знову вертаючись до сухуватої манери говорити, — план дій ми погодили, причин для сварок і суперечок я не бачу. Так, уже пізня пора, гадаю, час іти до ліжка, всім і просто зараз. А готуватися до штурму почнемо завтра зранку.
Жабс, так само, як і інші, подався спати, розуміючи, що суперечки тепер ні до чого, хоч і відчував у собі приплив енергії і спати зовсім не хотів. Та позаду був довгий день, переповнений пригодами, а простирадла з ковдрами так вабили до себе, так затишно було між ними та під ними після купки голої соломи на кам’яній долівці камери, де вічно гуляли протяги. І тільки він зронив на подушку свою голову, як через кілька секунд уже щасливо хропів. Йому снилося багато снів. Снилися дороги, що тікали, щойно Жабс збирався ступити на них; канали, які гналися за ним і врешті наздоганяли; і баржа з випраною білизною, що запливла просто до бенкетної зали якраз тоді, коли Жабс давав званий обід; і підземний хід, у якому він був сам-один. Жабс ішов тунелем, а той крутився, звивався, трусився і навіть ставав цапки. А під кінець він опинився в Жабс-холі, цілий і тріумфуючий, оточений друзями, які голосно запевняли Жабса, що він дуже розумний.
Жабс проспав до пізнього ранку, а коли прокинувся й зійшов донизу, сніданок уже давно закінчився. Кріт вислизнув кудись, нікому й слова не сказавши. Борсук сидів у кріслі з газетою і анітрохи не переймався тим, що мало статися сьогодні ввечері. І тільки Ондатр заклопотано бігав по кімнаті з оберемками різної зброї та розкладав усе на підлозі чотирма купками і збуджено примовляв:
— Ось шабля для Ондатра, ось — для Крота, ось — для Жабса, а це — для Борсука! Ось пістолет для Ондатра, ось — для Крота, ось — для Жабса, а це — для Борсука!
І він носився та й носився, розмірено, ритмічно, і чотири купи зброї помалу зростали.
— Ондатре, де все чудово, — озвався невдовзі Борсук, позираючи на заклопотаного друга поверх газети. — Ти не подумай, що я хочу тебе образити, але хай ми тільки проскочимо повз тих горностаїв з їхніми паскудними рушничками, і тоді, можеш мені повірити, не знадобляться нам ніякі шаблі з пістолетами. Нас буде четверо, у всіх нас будуть палиці, тож дай нам тільки увірватися до бенкетної зали, і ми очистимо її від зайд за п’ять хвилин. Я б і сам їх усіх розігнав, але просто не хочу позбавляти вас задоволення.
— Завбачливість ніколи не завадить, — замислено мовив Ондатр, начищаючи ствол пістолета рукавом і зусібіч його оглядаючи.
Жабс, який уже закінчив снідати, схопив грубезного кийка і давай розмахувати ним на всі боки, побиваючи уявних звірів.
— Я їх повчу, як займати мій дім! — кричав він. — Я їх повчу! Повчу я їх!
— Не “повчу”, а “провчу”, — поправив його Ондатр. Він не чекав від друга такої безграмотності. — “Повчу” — так ніхто не каже.
— І чому ти постійно прискіпуєшся до Жабса? — помітно дратуючись, озвався Борсук. — Кажуть так чи не кажуть — кого це обходить?! Я сам так кажу, і якщо мене це влаштовує, то й тебе має влаштовувати!
— Я перепрошую, — але я подумав, що правильніше казати не “повчу”, а “провчу”.
— Я не розумію, що означає “провчати”, — відказав Борсук. — Я особисто маю намір повчити їх, що займати чужі оселі не можна! І ви у цьому мені допоможете!
— Ну добре, як собі знаєш, — здався Ондатр. — Він уже й сам заблукав у словесних хащах, а коли відійшов у куток, то звідти чулося його бурмотіння:
— Повчити їх, провчити їх, провчити їх, повчити їх!
Борсук, не дуже церемонячись, попросив Ондатра не займатись казна-чим.
Пройшло трохи часу, і до кімнати ввалився Кріт, очевидно задоволений собою.
— Як я розважився! — почав він з порога. — Як я дражнив тих горностаїв!..
— Кроте, сподіваюся, ти не ліз на рожен? — помітно занепокоївся Ондатр.
— По-моєму, ні, — щиро промовив Кріт. — Мені це спало на думку, коли я зайшов на кухню, подивитися, чи не вистиг Жабсів сніданок. Дивлюся, лежить дрантя пралі, в якому він приплівся вчора, воно висіло на гачку для рушників, біля каміна. Вдягаю
