Samotni.com - Барбара Космовська

— Це теж… Але, той, ти розумієш, що це означає…

— Чи я розумію? Якби тільки вона спробувала залізти в моє особисте життя!.. Я б їй показала, де її місце!

— Йоанно! — уриває її Кая. — Вдумайся в те, що я сказала…

— Та я знаю. Тепер вона шантажуватиме хлопців тими гумками або глузуватиме з них, коли ті її розізлять…

— Вона порпалася в роздягальні в кишенях!!!

Залягає мовчання.

— Ой, і правда… — шепіт Йоанни звучить зловісно. — Тепер ми знаємо, хто забирає наші гроші…

Годинник у шкільному вестибюлі ліниво відраховував час до вихідних, але для цього дня він був ласкавий.

— Ще година — і ми вільні, — розмріялася Кая, заходячи до кабінету польської мови.

— Ціла година! — тоскно зітхнула Йоанна, перевіряючи, чи квиток на фільм «Дівчата з торгового центру», який учора ввечері лишив їй Віктор, досі лежить у кишені джинсів.

Він лежав. Як обіцянка гарного пополудня, що скрасить останні хвилини у шкільних стінах.

Кабінет польської мови нагадував кав’ярню. Ніхто не намагався записувати домашні завдання, на партах замість підручників валялися папірці від розгорнутих і похапцем з’їдених батончиків або всіляке «мальовидло», яким користувалися дівчата. Трохи кольорової преси, між якою панував Матеушевий «Playboy». Він переходив, як трофей, з рук у руки хтиво усміхнених хлопців.

«У кожного є свої друзі. На щастя», — подумала Йоанна, оглядаючи кімнату. Ковзнула прихильним оком по Каї, яка із запалом вивчала вміст невеликого записника.

У погляді Каськи Папроцької не лишилось і сліду привітності. Атмосфера нудьги явно її провокувала, і почервоніла Кая у простенькому мохеровому светрі чудово підходила на роль жертви.

— Хрюшко! Я з тобою говорю! — на голову Каї посипалися рештки булки. — На, трохи погризи, але не хрумкай!

Кая підвела голову. Обтрусила з себе крихти булки. Почервоніла.

— О! Дивіться! Свиня сходила в солярій! — хрипко сміялася Папроцька, не встаючи з парти.

— Хочеш скандалу?

Клас замовк. Спокійна й врівноважена Кая ніколи не говорила так голосно. Йоанна зробила крок до неї, але подруга схопила її за руку.

— Не треба. Це моя справа, — кинула вона.

— Ану ж давай!!! — підбурювала Каська, вдаючи переляк. — Ця пампушка зараз мене поб’є! Ти хочеш наробити тут скандалу? Ти, бичко?! А може, вийдемо один на один? Я так тобі писок оброблю, що рідна мати свиня не впізнає…

— Спершу я заліплю тобі по писку… злодійко ти гардеробна!

— Що ти сказала?

Ноги Каськи, яка досі сиділа на парті перед Каєю, впали на землю.

— Ти звичайна злодійка, яка давно нас обкрадає! Хочеш доказів? Єво, — Кая шукає очима солодку білявку, — скажи-но Матеушеві, що він носить у кишені своєї куртки!

— А що я, — бліда Єва явно хоче уникнути сварки. — Я в Матеушевій куртці ніколи не порпалася.

— Але знаєш, хто порпався. Ну, кажи, що там знайшла Папроцька?

— Е-е, та хіба я знаю… — Єва скулюється під гострим поглядом Мата.

— Кишені Адама й Тимка ти теж перевірила! — Кая вмить наскакує на останню парту, де Каська з менш певним виразом обличчя вдає, ніби знуджена всією цією метушнею.

Вона кривиться, зневажливо посміхаючись.

— Тобі капець, чувирло, — цідить вона, але клас хоче почути щось інше.

— Не хвилюйтеся, хлопці, — Кайка цілить точно. — Ваші презики вона лишила, бо їх вона не поміняє на свої втіхи. Інша річ — гроші. Якщо вона знає, що хтось має щось у своїх кишенях, то знає також, що в кого з них уже позникало.

Усі дивляться на Папроцьку, яка повільно, з цинічною гримасою на обличчі, збирається вийти з класу. Перекидає через плече свою незмінну сумку з драконом.

— Відійдіть, я валю, — каже вона, але в її очах вперше дозріває страх.

— Зачекай! — першим реагує Матеуш. — Це ти така шельма? У мене вже кілька місяців десь пропадають гроші, притому що я — з твоєї компашки!

— Навіть якщо ти тирила в інших, то чому в мене? — Адам загрозливо наближається до Каськи, вже оточеної рештою класу. — І я ще дякував тобі за те, що ти давала на хавчик! А я, виявляється, їв своє!

— У мене теж є для тебе коротка інформація, — Кая потроху просовується вперед. — Ти нещасна, через це й мерзенна, але це твоя проблема. Я хочу, щоб ти знала одне: я ще колись схудну, а от ти назавжди залишишся огидною злодійкою, яка не жаліє навіть друзів!

— Чи можете ви сказати мені, що тут відбувається? — через гамір у класі насилу пробивається голосок Слабачки.

— Так, — каже Матеуш. — Тут є одна курка, якій би ми хотіли щось сказати. Бо ж ми не свині, щоб на когось стукати…

— Ти була дивовижна! — Йоанну так надихнув виступ Каї, що тільки й мовить про нього.

Кая вперто мовчить. І вираз обличчя в неї аж ніяк не тріумфальний.

— Ти не радієш? Але ж ти виграла цю битву, — не вгаває Йоанна, уважно придивляючись до подруги. — Ти бачила, як