Samotni.com - Барбара Космовська
— Коли Іза приїде до нас у гості, я приготую їй справжню сирійську шаурму… атож, таки справжню, — розважала Йоанна, вилізаючи з машини.
Я знала, що це означає. До нашої родини приєдналася зовиця — королівна, яка вже за хвилю стане головною темою вечірнього листа до матері…
Samotni.comПередноворічна атмосфера передалася навіть Мимрі. Замість триматися перемог і поразок улюблених лідерів, як того вимагає програма, вона жваво говорила про різдвяні традиції. Йоанна повністю поринула в лекцію, порівнюючи звичаї, які вона запам’ятала з Дамаска. Хоча батьки і намагалися завжди дотримуватися якихось замінників польських свят, але в її пам’яті зберігся звичай фарбування курей, а не яєць. І християнські виступи учнів, галасливі й строкаті. Як добре, що сьогодні Мимра розпинається про передріздвяні традиції, ніби підтримуючи той арабо-католицький хаос, який панує в голові Йоанни, відколи вона повернулася з-за кордону…
— А ти, — чує вона над собою голос учительки, — може, краще послухаєш, замість того щоб писати якісь любовні дурниці!
— Але я записую, — тихо говорить Йоанна, злегка зніяковівши через інтерес усього класу.
— То, може, розкажеш нам, що ти занотувала, — саркастичний тон діє на неї, як жало скорпіона.
— Охоче, — Йоанна обводить поглядом допитливий клас.
Усі чекають розвитку подій.
— Я зрозуміла, що не знаю до пуття різдвяних звичаїв, — починає Йоанна, гортаючи нотатки. — Як ви всі знаєте, я багато років провела далеко від Польщі. Цей урок допоміг мені зрозуміти різницю між святкуванням тут і в Сирії. Я вам скажу, чого не вистачає в арабському світі тим, хто сідає вранці до свяченого…
У короткому викладі, але з гумором дівчина розповідає про проблеми з датуванням Різдва, про те, що свято нібито спільне, а для вірян кожної релігійної конфесії починається і закінчується по-різному. І про те, як важко разом тішитися цим важливим днем. Про те, що справді кожна сім’я — це власний домашній звичай… Але всім чомусь найдужче подобаються лише мальовані курчата.
— Лишись після уроку, — каже Мимра і переходить до домашнього завдання.
Вони зостаються в класі вдвох. Мимра заповнює журнал, збирає розкидані на столі папери. Тільки за деякий час підводить очі на Йоанну.
— Я поставлю тобі п’ятірку. За активність.
— Дякую.
— Мені цікаво, навіщо ти нотувала сьогодні…
— Я не розумію.
— Раніше, скільки я пам’ятаю, ти не цікавилась історією. То чого зацікавилась сьогодні?
— Бо сьогодні ваш урок був цікавий, — відказує Йоанна, попри те що горло стискає побоювання.
— Я бажаю тобі… приємних свят. Таких, які святкують у Польщі, — каже Мимра і намагається вигнути рот у гримасу, схожу на посмішку.
Кая чекає перед шкільним туалетом. І хоча вона вже вийшла з нього, проте нетерпляче тупцюється.
— Я ніколи не бачила тебе такою… натхненною! — Йоанні подобається це слово, тож вимовляє вона його залюбки.
— Нам треба поговорити, — нашіптує Кая і тягне подругу в бік спортзалу.
Там теж є туалети. Вони відчиняють перші двері від краю. Кая зачиняє їх з подвоєною силою, перевіряючи, чи вони й справді самі.
— Ти стала свідком пограбування? — посміхається Йоанна.
— Майже… Справді, свідком… Вони мене, мабуть, не бачили… Сподіваюся…
— Давай по черзі, Кайко, бо я нічого не второпаю.
— Пішла я в туалет, ну, ти знаєш… у сусідній кабіні Каська з Євою курили цигарки. Я впізнала їх із голосу. Цілком можливо, що з ними сиділа ще якась дівчина, я не впевнена…
— Вони завжди там смалять…
— Я знаю, — перериває Кая. — Мова не про цигарки. Тож Каська весь час щось молола, як вона вміє. Ну, тут заявляє, що хлопці з нашого класу… ну, типу, давно знають що таке секс і все інше. Вона знайшла в кишенях Мата і Адама, і навіть Тимка щось таке, чим вони дзюрять… Так і сказала! Чесне слово!..
— Що вона знайшла таке? — Йоанна намагається опанувати безладну балаканину.
— Презервативи, — тихо каже Кая і замовкає.
— Це страшне свинство, — обурюється Йоанна і червоніє, — порпатися лапищами в чужій білизні… Небачене хамство.
