Вітер у верболозі - Кеннет Грем

Жаба аж осатанів від заздрості, тим більше що хоч убий не міг уторопати, що ж такого розумного зробив Кріт; та, на щастя, перш ніж він устиг знову показати свою запальну вдачу й наразитися на нові Борсукові шпильки, пролунав дзвоник, що кликав до обіду.

То була їжа проста, але поживна — бекон з бобами та пудинг з макаронів. Коли всі поїли, Борсук сів у крісло й промовив:

— Так. Ми готові в похід, який чекає на нас увечері. І оскільки він, певно, закінчиться дуже пізно, я хотів би трохи подрімати, поки є час.

Борсук накрив собі писок хусточкою і невдовзі захропів.

А невгамовний, роботящий Щур одразу взявся завершувати приготування до походу

— знову забігав між чотирма купами зброї, примовляючи: «Оце шабельтас для Щура, це шабельтас для Крота, це шабельтас для Жаби, це шабельтас для Борсука!» — і так далі; діставав усе нове й нове вояцьке спорядження; цьому, здавалося, не буде кінця. Кріт тим часом узяв під лікоть Жабу, вивів його надвір, усадив у плетене крісло й примусив розповісти про всі свої пригоди від початку до кінця, а саме цього Жабі й хотілося найбільше у світі.

Кріт був гарний слухач, і Жаба, радий, що його ніхто не перебиває і не піддає образливому сумніву ті оповідки, нарешті дав собі волю. Звісно, чимало з того, що він малював, належало скоріше до категорії «що-б-могло-статися-якби- я-тільки-подумав-про-це-вчасно-а-не-на-десять-хвилин-пізніше». І то завжди були пригоди найбарвистіші та найнеймовірніші; а втім, чому б і справді їм не трапитися, якщо загалом в нашому житті так мало незвичайних подій?

Розділ 12 ПОВЕРНЕННЯ ОДІССЕЯ

Коли почало сутеніти, Щур таємниче й урочисто покликав їх до вітальні, поставив кожного біля призначеної йому купи вояцького обладунку й звелів готуватися до вилазки, яку всі так довго ждали. Він поставився до справи вкрай серйозно й прискіпливо, тож спорядження забрало чимало часу. Спершу кожного треба було оперезати шабельтасом, тоді причепити до нього шаблю, а з другого боку для рівноваги — кинджал. Потім Щур дав кожному по два пістолети, поліцейський кийок, кілька пар наручників, трохи бинтів та лейкопластиру, а ще баклагу й торбину з бутербродами. Борсук, дивлячись на все те, добродушно сміявся:

— Давай, давай, Щурко! Тобі розвага, і мені не зашкодить. Бо я збираюся зробити все однією цією ломакою.

На це Щур відповів:

— Та будь ласка, Борсуче! Тільки знаєш, мені зовсім не хотілося б, щоб ти потім

дорікав мені, буцімто я щось забув!

Коли все було готове, Борсук узяв в одну лапу потайний ліхтар, а другою вхопив міцний дрючок і промовив:

— Ну от, ідіть за мною. Перший — Кріт, бо він сьогодні молодець, за ним Щур, Жаба останній. І дивися мені, Жабко! Щоб не базікав там, бо в тебе язик, як помело, а то, бігме, заверну тебе назад!

Жаба так переживав, щоб його не залишили вдома, що згодився на визначену йому останню роль, не ремствуючи, і загін вирушив, Борсук провів їх трохи понад річкою. Раптом він підстрибнув, зачепився за край якоїсь дірки, що зяяла в крутому березі невисоко над водою, підтягнувся й щез у ній. Кріт і Щур мовчки полізли слідом за ним і так само, як і він, безгучно зникли в дірі. Та коли дійшло до Жаби, той, звісно, примудрився посковзнутись і, перелякано зойкнувши, впав у воду, аж сплески пішли. Друзі витягли його на берег, нашвидкуруч витерли й викрутили, як ганчірку, заспокоїли, поставили на ноги. Але Борсук не на жарт розгнівався і пригрозив, що, коли Жаба ще хоч раз утне якусь дурницю, він його неодмінно відпровадить назад.

Та ось вони все-таки опинились у таємному підземному ході. Операція проти ворога почалася!

Хід був холодний, темний, вогкий, низький та тісний; бідолаха Жаба тремтів і від страху перед тим, що його чекало, і від того, що змок до нитки. Ліхтар миготів десь далеко попереду, і в цій темряві Жаба мимоволі трохи відстав. Раптом він почув Щурів застережливий окрик: «Поспішай, Жабо!» — і його охопив жах: він боявся, що залишиться сам у непроглядній пітьмі, тож так «поспішив», що повалив Щура на Крота, а Крота на Борсука. Вийшла така собі мала купа. Борсук подумав, що на них напали ззаду; в тій тісняві годі було орудувати ломакою чи шаблею, тому він вихопив пістолета й мало-мало не пустив кулю в Жабу. Коли ж дібрав, що сталося насправді, то, певне ж, знову розлютився й сердито кинув:

— Ні, досить з мене цього осоружного Жаби! Хай залишається тут!

Жаба заскиглив, а Щур та Кріт пообіцяли наглядати за ним, щоб він поводився як належить, і Борсук зрештою погодився. Загін рушив далі, але тепер Щур забезпечував тил, міцно тримаючи Жабу за плече.

Так вони посувалися майже навпомацки, нашорошивши вуха, тримаючи лапи на пістолетах. Аж ось Борсук проказав:

— Тепер ми напевне майже під Теремом Жаб.

І тоді вони раптом почули — нібито десь дуже далеко, а водночас мовби просто над головою — якийсь безладний гамір, наче там цілий гурт щось вигукував, співав, тупцював по підлозі й гупав по столах. Знервований Жаба затрусився від страху, але Борсук спокійно промовив:

— Ну й розгулялися ті тхори!

Підземний хід поволі піднімався вгору. Вони пробралися ще трохи вперед, і тут гвалт зненацька вибухнув знову прямо над ними, і його тепер чути було дуже ясно.

— У-р-а-а! У-р-а-а! У-р-а-а! — пролунало зовсім близько, а тоді почувся тупіт малих ніг та дзенькіт келихів, що їх рвучко ставили на столи.

— Он як їм весело! — сказав Борсук. — Ходімо!

Звірята рушили далі, поки хід нарешті скінчився; вони

спинилися перед лядою до комори-буфетної.

У бенкетній залі був такий шарварок, що вони вже не боялися, що їх почують.

— Ану, хлопці, ра-азом! — гукнув Борсук, і вони вчотирьох, навалившись плечима на ляду, підняли її. Підсаджуючи одне одного, звірята вилізли до буфетної. Тепер від зали, де безтурботно бенкетували вороги, їх відділяли тільки тонкі двері.

Тим