Щедрий вечір - Михайло Опанасович Стельмах

― Нічого собі характеристика! ― повеселішав голова й націлив на дядька Себастіяна вії. ― Ти не скажеш, чого це від тебе так утікав чоловік, що мало п'ят не розгубив?

― Напевне, поспішав зібрати свої обручі й клепки, ― одразу ж відповів голова комнезаму.

― От бачите, як він розмовляє навіть у чиїйсь вищестоящій присутності! А при вашій відсутності він хотів побити мене отим батогом, що з одного кінця має музику, а з другого ― біль. Розперезався Себастіян, як натуральний анархіст.

― Язик діамантовий, тільки слова ― жабуриння, ― спокійно обізвавсь маломовний дядько Стратон.

― Нате й мої штани в жлукто! ― позлішав Юхрим. ― Вони тут всі одним мотузочком зв'язані! А в'їлись у мою індивідуальність за те, що я по закону правлю податки, готові гроші з тих кустарів, які займаються не ділом, а безідейною і підозрілою фантазією.

― Почекай, почекай! Що це за безідейна і підозріла фантазія з'явилась у кустарів? ― Василь Іванович підкинув угору чорні навскісні стрілки брів.

Тітка Христя благально простягла руки до голови повітвиконкому :

― Та не вірте губі мого чоловіка, ― вона давно з правдою розминулась.

― Мовчи, неміч моя! Тобі й коваль розуму не вкує! ― огризнувся Юхрим.

― Весело ви тут живете! ― хмикнув Василь Іванович і звернувся до Юхрима: ― Розкажи, як ти правиш з фантазії готові гроші?

― Отак, щоб не розгулялась вона! ― і тицьнув пальцем на Демка Петровича. ― Ось перед вами стоїть отой індивідум, що може, натурально, зробити з глини миску і горщик, ринку і глечик, макітру і куманець, кухоль і чарку ― все, що потрібно в хаті пролетаріату і трудовому селянству. А він, замість реального трудового процесу, кинувся у мечтанія-фантазію і ліпить різну звірину, птаство і навіть чортів з людськими натяками і переживаннями. От я за це чортовиння і прикрутив його податком, за що й постраждав тілесно, бо наш голова комнезаму огороджує кустарів од податку. Ось як він розуміє і підриває фінансову політику першої в світі робітничо-селянської держави.

В очах Василя Івановича посвітлішав дрімливий туманець.

― Ти чого сваволиш, Себастіяне? Закон є законом і для гончарів, хоч би що вони виробляли. Хлібороб платить за землю, гончар за глину.

― Як сказано: хлібороб платить за землю, гончар за глину! ― У Юхрима знов округлились і очі, і нулі на щоках.

― Чого мовчиш, Себастіяне?

― А що мені казати? Гріх красу обкладати податком. Коли доменшає її, то і ми подрібнішаєм. Я не знаю, хто придумав гірку приказку: бог для бідних сотворив вербу і картоплю. А коли людина на бідарській картоплі творить красу, то ми повинні похвалити, возвеличити цю людину, а не пригинати дурним словом чи карбованцем, як робить оцей телепень. Демку Петровичу, покажіть свої фантазії.

― Та нащо? ― безнадійно махнув рукою гончар. ― Вже маю собі з повіту прибідок, то не хочу мати самої біди.

― Чуєте, чуєте, Василю Івановичу, що, натурально, говорять усякі підозрілі про повіт! І це при голові вищезгаданого повіту! От яку вони красу творять! Отак і контрреволюцію створять! До них дивись, придивляйся і на замітку бери!

― Ну, про контрреволюцію ти вже, чоловіче, загнув!

― Ні, не догнув! А щоб повірили, ― демонструю курйоз! Я сам, персонально, конфіскував на ярмарку в Демка Петровича глиняного чорта, в якого довготелесість фігури, модель голови й округлість обох щік були зовсім схожі на мене. Покупці дивилися на чорта, а насміхалися з мене, про що можуть сказати записані в мою книжечку свідки. Ось таким способом цей індивідум може дискредитувати не тільки мене, а й керівництво всього нашого повіту. Я прогресивно наперед заглядаю!

― Дивився біс у воду і тільки чорта бачив, ― хмикнув дядько Стратон.

― Показуйте, чоловіче, свої фантазії! ― звернувся до гончаря Василь Іванович.

Демко Петрович кинув хитринку на Юхрима, зітхнув і запитав голови:

― А які ж вам показувати фантазії? Возможні і невозможні, як говорить фінінспектор, чи тільки возможні?

Юхрима аж залихоманило:

― У вас знов об'явились невозможні?

Демко Петрович невинно відповів:

― І на них вистачило глини.

Юхрим всвердлив очі в гончаря:

― Не трусіть біду ― обтрусите горе!

Майстер обурився, скинув старість із спини, випростався:

― Чого ти мене, копійчаний, лякаєш то карбованцем, то горем? Коли на те пішло, перелякаю тебе! ― він поліз до мішка і почав розкладати свої вироби на лаві. Ось у його руці з'явився лупатий, з коржастими щоками чорт; закільцювавши себе хвостом, він тримав у руці його кінець, що завершувався дулею.

Глянув Юхрим на чорта ― позеленів, обурено тицьнув на нього пальцем і сказав: "О!"

Всі, крім голови повітвиконкому, засміялися.

― Юхриме, це ж зовсім твоя парсуна! ― регочучи, схопився руками за живіт Себастіянів батько. ― От аби тобі насправді випала така дуля!

Гончар намірився заховати свою цяцьку, але його притримав за руку Василь Іванович.

― Заждіть, хай люди подивляться.

― А податку на чортів не буде?

― Вас не податок, а, натурально, кримінал чекає! От не я буду! ― шаленів Юхрим і все більше ставав схожим на ліпленого чорта.

Василь Іванович відмахнувся від погроз і прикипів до кахлини з качкою. Він довго-довго розглядав вироби старого майстра, потім щось згадав, нахмурився, обернувся до Юхрима:

― То хто контрреволюцію творить: він чи ти?

― Подумайте, подумайте, Василю Івановичу, що ви при масах кажете! ― розколовся на дві половини голос Юхрима ― перша тихо загула, а друга закипіла, підстрибнула вгору. І навіть очі фінінспектора підвернулись, стали навскіс,