Щедрий вечір - Михайло Опанасович Стельмах

― І вас отак сюди привезли в гості, як мене? ― звернувся до людей і почав правицею розтирати поперек, а лівою ― живіт.

Це несподіване запитання розвеселило усіх, а на мінливе Юхримове обличчя лягає вираз догідливості:

― От гарного коня має Себастіян! Прямо не кінь, а золотогривець! От везе чоловіку в селі!

― А тобі в місті? ― запитав дядько Стратон.

― Теж ніяк не зобиджаюсь на своє офіційне державне становище, ― говорить до дядька Стратона, а сковзким оком пасе голову комнезаму і непомітно робить крок і другий назад.

― Ти наче втікати збираєшся? ― питає дядько Себастіян, змірявши поглядом ноги Юхрима.

― Тікати? ― дивуються і очі, і уста, і квасолисті ніздрі Юхрима. ― Це я ноги розминаю. Та з такою кумпанією усі святки, як у раю, гулятиму. Може, скочити за чимсь таким? ― красномовно поторгав рукою кишеню.

― Повертай до хати! Поговорим про святешне, ― похмуро каже голова комнезаму.

― Коли просять, то повернемо. І чого ти хмаришся, коли в гості привіз?

― Лиха година возила б тебе!

― Е, це вже випад! ― підіймає голос Юхрим, а на його очі наповзають сірі плівки. ― Привіз мене у гості, то й частуй, натурально, як гостя, бо я теж можу розсердитись: мені їхати поперек коня було не дуже зручно. І чи не думаєш, Себастіяне, що ми пунктуально розберемо це діло в повіті під девізом: "Геть партизанщину і махновську анархію!"?

― Яку анархію?! ― скипів дядько Себастіян.

― Ну, оту, не зовсім культурну.

В оселі дядько Себастіян став насупроти Юхрима і єхидно запитав:

― Виходить, дорвався до влади?

На це Юхрим, як по писаному, відповів:

― Маю повагу від інстанцій, представників і газетної хроніки. Ти не читав, як нещодавно про мене було написано в одному органі: "Оратор подробно остановился..."? Жаль тільки, що прізвище переплутали: замість Бабенко, чогось написали Бабій. Воно корінь один, та звучання зменшили, а збільшили причетність до бабодурства. Як ти на це дивишся?

― Я ще дочекаюсь, коли про такого оратора-дурисвіта інше напишуть.

― Чекай, коли маєш час, ― знизав плечима і позлішав Юхрим. ― Але не завжди отак висловлюй своє мнєніє при народі, бо я про тебе можу висловитись у кабінеті.

― Про твої підшепти, завушнику, я добре знаю. А ти хоч раз, працюючи фінінспектором, думав, що лишаєш позад себе?

― Позад себе?.. Хай над цим питанням покоління думають! ― безжурно відповів Юхрим. ― А я для сучасності на потреби вириваю карбованець.

― З м'ясом?

― Карбованець завжди виривався із болем, із шкурою чи з м'ясом. Це знають усі ділові люди. А хто зараз у нас має стати пупом землі? Тільки ділові люди, що вміють і виривати, і вимолочувати карбованець.

― Вибуяв ти, як дуб, а розуму й на жолудь не вродило! ― придушив гнів дядько Себастіян.

Тепер Юхрим навіть згорда поглянув на голову комнезаму:

― Який не маю розум, а знову ж тепер не тобі вчити мене.

― Побачимо!

Юхрим з жалем і прихованою насмішкою похитав головою:

― Ти опізнився, Себастіяне, опізнився! Тепер уже я тебе можу вчити, як вищестояща інстанція.

― І таки може, ― погодився Себастіянів батько. ― Хоч ти, Юхриме, дурень, а місце маєш розумне.

― Ти впізнаєш цього чоловіка? ― насилу стримуючи лють, дядько Себастіян поклав руку на гончаря.

Юхрим споважнів:

― Натурально, впізнаю, персонально приглядався до його звичайних і підозрілих цяцьок, персонально і обклав їх, щоб менше назбирували навколо себе несознательні очі і несознательний сміх. З моїх рук по лінії фінансів навіть рідна мама не вислизне.

― І ти, бевзь, посмів обкладати красу?! ― В дядька Себастіяна аж уста затремтіли.

― Авантюристичне запитання! Бо що таке перед фінансами краса? ― обурився Юхрим, обурились його квасолисті ніздрі, та враз він утихомирився, а очі помасніли: ― За красу завжди і всюди більше платять, то вона більше і обкладатися повинна. Резон?

― Тобі дай волю ― усе красиве вичавиш! ― обізвався сивий кобзар.

― І вичавлю! Я людина без різних селянських сентиментіві ― понахабнішав увесь вид Юхрима. ― Якась качечка або квіточка з моїх очей не виб'є сльозу. І треба дивитися на життя крізь призму в історичному розрізі! Бо що тепер вартніше: якісь красиві, але нікому не потрібні качки, коники чи звичайні горшки, що йдуть на потреби трудящих робітничо-селянської держави? І хай, натурально, оцей рукотворець без відповідного дозволу на те не кидається у мечтанія, у фантазії і ліпить, що положено ліпити з глини, ― горшки і макітри; хай і він втямить: краса служить одиницям, а навар ― масам!

― Дайте мені батога! ― метнувся дядько Себастіян до лави, правицею вхопив пужално, а воно обізвалось співом. ― Я з цієї макітри нароблю шматків! Я ним відчиню свої двері!

З обличчя Юхрима злетіло нахабство, він сторч головою кинувся до порога, а в хату, мов хуртовина, влетіла Юхримова жінка. Мороз хмариною закружляв навколо неї, а всі її широкі розгойдані спідниці відразу відміряли собі півхати і розбудили в ній вітер.

Юхрим з подиву сказав: "О, прибіг Євген накоренок" ― і притулився спиною до печі.

― Ой Себастіяне дорогенький, богом прошу тебе, не вибивай душу із тіла, не запогуби, не прибий мого нездалого, мого зеленоголового! ― мінливими рум'янцями і кирпочкою між ними припала тітка Христина до плеча голови комбіду. ― Хоч