Чаклунка з останньої парти - Тамара Крюкова

Бабуся стурбовано запитала:

— Що сталося? Куди побіг Вася?

Липочці не хотілося розповідати про те, що сталося, і вплутувати дорослих у свої проблеми. Раніше бабуся завжди визволяла її з біди, хитала головою і говорила: «Час би тобі подорослішати». Зараз Липочка вперше усвідомила значення цих слів. Вона сама повинна відповідати за свій вчинок.

— Вася пішов погуляти, — збрехала вона.

— Так поспішно? — не повірила бабуся.

— По нього хлопці зайшли.

— Як же він міг залишити тебе саму? Це не по-джентльменськи, — з осудом похитав головою Никанор Іванович.

Августина пильно поглянула на онучку. У такі моменти Липочка вірила, що бабуся бачить її наскрізь. Аби приховати збентеження, вона перевела розмову на іншу тему:

— Садок дуже змінився. Усе таке підстрижене і доглянуте. Прямо чаклунство!

Бабуся суворо обірвала онучку:

— Жодного чаклунства. Це технічний прогрес. У Никанора Івановича є газонокосарка. До речі, чудесний винахід. Треба буде самим придбати таку саму.

На землю спустилася ніч. Лампа під жовтогарячим абажуром м'яко освітлювала затишну вітальню, але звичного спокою і заспокоєння не було. Вася досі не повернувся. Його мобільний телефон залишився вдома. Никанор Іванович нервово ходив по вітальні.

— Розуму не доберу, де він може бути. Раніше Вася ніколи не затримувався так пізно.

— Заспокойтеся. Він скоро прийде, — як могла, утішала його Августина.

— А раптом з ним щось сталося?

— Він живий і здоровий. Я це точно знаю.

Никанор Іванович з надією поглянув на Августину.

— Весь час забуваю, що ви екстрасенс.

Августині не подобалося це слово. У Вернисвіті екстрасенсів називали простіше і зрозуміліше: знахарями. Для чарівниці її рівня стати екстрасенсом було все одно, що футболістові світового класу грати у дворовій збірній, але вона не заперечувала. Вже краще уважатися знахаркою, ніж порушити закони тутешнього виміру і стати злодійкою.

Липочка з дракончиком сиділа в дальнім кутку на тахті і тихо страждала. Вона була вдячна бабусі, що та не чіплялася до неї з розпитуваннями, хоча напевно знала, звідки вітер віє.

Нарешті двері відчинилися, і на порозі з'явився Вася. Дід кинувся до нього:

— Де ти пропадав? Чому так пізно?

— Треба було, — відповів Вася, нічого не пояснюючи.

— Хоч би попередив. Ми хвилювалися.

Вася навмисне не дивився на Липочку, і від цього дівчинці стало ще тяжче.

— Сідай поїж. Ти ж не вечеряв, — заметушилася Августина, яка повністю взяла господарство у свої руки і тішила не звиклих до делікатесів чоловіків домашньою кухнею.

— Дякую, не хочеться. Я втомився. Піду спати, — відмовився він і пішов на горище.

Липочка ледве стрималася, щоб не кинутися услід. Зараз був не найкращий час для з'ясування стосунків. Вона не хотіла, щоб Никанор Іванович знав, хто став причиною всіх нещасть.

Дім поринув у сон. Липочка лежала тихо, щоб не розбудити бабусю, і дивилася у вікно. Світло від ліхтаря пробивалося між листям яблуні, яке ще не встигло облетіти, через що здавалося, ніби багатооке чудовисько ворушить темними вусищами.

Діждавшись, поки всі заснуть, дівчинка піднялася з ліжка і навшпиньках пішла на горище. Розсохлі сходи співучо поскрипували, але Липочці вдалося обдурити співунку і переступити через голосисті мостини. Дівчинка пірнула в низький прогін дверей.

На горищі стояла пітьма. Маленьке віконце виходило в сад. З цього боку ліхтаря не було.

— Васю, ти не спиш? — пошепки покликала Липочка.

Вася вище натягнув ковдру і замружився. Почувши шурхіт, дівчинка зрозуміла, що його теж мучить безсоння. Поступово очі звикли до темряви. Липочка підійшла до тапчана і сіла поряд з Васею. Хлопчик засопів, удаючи, що спить дуже міцно.

— Я хотіла тобі сказати, що все це неправда, — сказала Липочка, не звертаючи уваги на його відверте небажання слухати.

Вона чесно розповіла йому про все, що сталося. Вася припинив прикидатися і всівся на тапчані. Липочка закінчила розповіддю про останнє парі.

— Навіщо ти це зробила? Тобі ніколи не виграти, — засмутився Вася.