💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Містика/Жахи💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Гість Тетяна
9 листопада 2024 18:08
Інтригуючий детектив. Дуже сподобалася книга
Червона Офелія - Лариса Підгірна
Олена
31 жовтня 2024 19:00
Cучасне українське любовне фентезі - обожнюю 👍 дякую авторці
Неідеальна потраплянка - Ліра Куміра
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Дитячі книги » Будинок з привидами - Володимир Павлович Бєляєв

Будинок з привидами - Володимир Павлович Бєляєв

Читаємо онлайн Будинок з привидами - Володимир Павлович Бєляєв
варт мені було тільки вмоститися десь на відпочинок під тополею або під густими кущами жасмину, як у ту ж саму мить невідомо звідки з'являвся радгоспний пес Рябко, чорної і білої масті, з понадрубуваними вухами і кудлатим хвостом, обліпленим реп'яхами. Вже здалеку, підходячи, Рябко дивився на мене лагідними очима, крутив хвостом і всіляко намагався підмазатися, щоб я дозволив йому лягти біля моїх ніг. Але в Рябка були блохи, тому я негайно ж відганяв пса далі. Він розтягався де-небудь недалечко в холодочку, поклавши на брудні лапи мохнату морду з чорним носом, і, висунувши сухий від спеки язик, важко дихав. Скоро він заспокоювався, заплющував очі і починав дрімати. Я намагався читати «Політграмоту», яку мені дав Коломієць, але читалася вона по обіді дуже погано. Я багато дечого не зрозумів, що було написано в цій книжці, і весь час думав про Галю.

«Ось відпочину трохи, — думав я, — піду в червоний куток і напишу Галі листа, великого, ніжного». Я уявляв собі, як здивується Галя, одержавши від мене листа, і поступово з думками про неї засинав. Прокидався я з важкою від спеки головою. Гомоніли біля будинку, граючи в городки, курсанти. Надворі стояв уже вечір.

З тієї ночі, як я сполохав у бур'янах під парканом невідому людину, в радгоспі було спокійно. Однак у сусідніх селах банди подекуди хуліганили: одну по одній пересилали їх на наш бік через Дністер румунські бояри. Приходили бандити і з Польщі. Самі вони не наважилися б діяти так нахабно, коли б за спиною в їх хазяїв — польської і румунської буржуазії — не стояла світова буржуазія.

Готуючи новий напад на Радянську країну, капіталісти цих країн підбирали до своїх рук усяку погань, яку народ вигнав за кордон і яка ненавиділа Радянську владу. Найчастіше бандити переправлялися на радянський берег в темні непогожі ночі і розтікалися по сусідніх селах. Вони з'єднувалися з місцевими куркулями, з колишніми петлюрівцями, грабували на дорогах проїжджих, нападали на сільради, на комітети незаможних селян, підпалювали хати бідняків, убивали комуністів. Чим ближче було до осені, тим нахабніші ставали бандити: вони знали, що на полях зібрано великий урожай, що селяни живуть краще, ніж раніше. А хазяї бандитів хотіли, щоб усе було навпаки — щоб знову повернулися на ці багаті землі з-за кордону пани й поміщики, щоб наш радгосп, де працювали зараз курсанти, знову став панським маєтком.

Боячися провадити відкриту боротьбу проти Радянської влади, іноземні капіталісти намагалися шкодити нам через своїх посильних — бандитів.

Озброєні ручними кулеметами англійської системи Шош і Льюїс, обвішавши пояси ручними гранатами, з бумажниками, набитими американськими доларами, бандити ночами швендяли по дорогах. Вдень вони ховалися в лісах, у коморах у місцевих куркулів, у глибоких погребах під куркульськими хатами.

До радгоспу бандити боялися підбиратися, — видно, знали, що у всіх нас є гвинтівки. Одначе з усього почувалося, що наш радгосп — перше на березі Дністра соціалістичне господарство, в якому працює багато комуністів і комсомольців, — не дає ворогам спокою. Був на румунському березі Дністра горб, з якого легко можна було розгледіти радгоспний тік. Часто на цьому горбі проїжджі поміщики зупиняли свої фаетони, кабріолети і довго дивилися в бінокль, як іде в радгоспі молотьба.

А молотьба йшла добре — все більше й більше тугих важких мішків із свіжою пшеницею звозили ми в комори. За током виростав величезний ожеред: цілі дні до нього підгрібали обмолочену солому, тягли її оберемками нагору. З цього ожереду можна було побачити містечко Вітовтів Брід, розташоване за двадцять кілометрів, біля самого румунського кордону.

Після двох тижнів праці в радгоспі, в суботу, я одержав свою першу плату — одинадцять карбованців тридцять сім копійок. Спочатку я вирішив приберегти всі гроші до повернення в місто, але потім не втримався і пішов у сільський кооператив. Там я купив собі півфунта маківників, рожеву реп'яхову олію, щоб краще лежало волосся, гребінець у шкіряному футлярчику і флакон одеколону «Конвалія». Ідучи назад, я нюхав одеколон і, коли вже підходив до радгоспу, біля стаєнь не втримався, відкрив пробку і вилив собі на долоню трохи одеколону, побризкав ним вишиту сорочку, натер обличчя. Одеколон був міцний. Щипав так, що в очах потемніло. Сяк-так» засунувши флакон у кишеню, я побіг, зажмуривши очі. Тепер мені хотілось, щоб одеколон швидше вивітрився. Не встиг я пробігти й десяти кроків, як наткнувся на чиюсь простягнену руку. Розплющивши трохи одно око, я побачив крізь сльози Коломійця.

— Ти що, любий друже, в піжмурки граєш? — спитав Коломієць весело. Але в ту ж мить обличчя його змінилось, і він, широко роздуваючи ніздрі, став нюхати повітря. Потім, узявши мене за плечі, Коломієць понюхав мою сорочку і грізно спитав:

— Ти, здається, надушився, парубче?

— Надушився, — відповів я безтурботно, витираючи сльози. — Пахучий одеколон, правда ж? «Конвалія» називається.

— Це що за буржуазні забобони!? — закричав Коломієць. — Надушився! Та ти, може, завтра ще галстук надінеш або комірець? Хто це тебе напоумив?

— А що — хіба не можна? — спитав я тремтячим голосом.

— Він ще питає — гляньте! — сказав Коломієць. — Та ти що, любий, дурником прикидаєшся? Хочеш, щоб ми тебе на курсантських зборах за ці відрижки минулого проробили?

— Але ж я не знав, що не можна душитися одеколоном. Я думав: якщо одеколон продається в кооперативі, — значить можна купити його і надушитися.

— «Продається в кооперативі», — передражнив мене Коломієць. — Горілка теж продається в кооперативі, так що — ти завтра, може, й горілки нап'єшся? Одеколон, брат, — це буржуазна штучка, ним золота молодь користується — лорди всякі, аристократи, а тобі, робітничому підлітку, ця розкіш не потрібна.

— Які лорди?! — скрикнув я. — Хіба в нас є лорди? Коломієць сказав недбало:

— Ну, не лорди, так непмани всякі, у кого грошей багато. Приватний капітал, словом. А ти — робітничий підліток. Зрозумів? Ти в комсомол хочеш вступати. І я тобі, як другові, раджу, — не як комсомолець позапартійному, а як другові, зрозумів? — ти дур цей викинь з голови. Одеколон, галстуки і всякий інший мотлох — це міщанство, і я раджу тобі забути про це, інакше тобі комсомолу не бачити.

Він так мене «накачав», що я зразу ж пішов з радгоспу «провітрюватися». За багато кроків я обходив курсантів, які попадалися мені назустріч, боячися, щоб вони не підняли мене на сміх за те, що від мене пахне «Конвалією».

В тінистому яру, який спускався до Дністра, до мене підбіг Рябко, крутячи хвостом. Шкода мені було розставатися з одеколоном, але іншого виходу не було. Я

Відгуки про книгу Будинок з привидами - Володимир Павлович Бєляєв (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: