Мудрець Країни Оз - Лаймен Френк Баум

Дороті та її друзі прибули в палац привительки дуже вчасно, бо Озма саме зібрала вищий суд у своїй тронній кімнаті, на якому професор Джміль-Теофіль-Шуміль, знавець філософії та інших наук, скаржився на деяких учнів Державної спортивної школи, директором якої він був, і вимагав для них покарання.

Державна спортивна школа міститься в Краю Жувачів, але недалеко від Смарагдового Міста. Щоб змусити школярів віддавати увесь час спортивним вправам. таким, як гребля, футбол і тому подібне, професор Джміль-Теофіль-Шуміль винайшов цілий ряд навчальних пілюль. Одні з цих пілюль, коли їх проковтне учень після сніданку, негайно давали знання з арифметики. алгебри чи якогось іншого математичного предмету. Інша пілюля, проковтнута школярем після обіду, розкривала перед ним повні знання з географії.

Були й такі пілюлі, що коли з’їсти хоч одну, то зовсім легко було правильно вимовляти найважчі слова, а були й такі, що навчали дуже красиво писати. Існували пілюлі історії, механіки, куховарства і землеробства, і всі вони годились як для хлоп’ят, так і для дівчаток, як для дурних, так і для найрозумніших, і всі вони могли навчити чому завгодно за одну мить.

Такий метод навчання, що його завів у Країні Оз професор Джміль-Теофіль-Шуміль, не тільки заощаджував папір і книжки, а й зовсім ліквідував обтяжливі години щоденного висиджування учнів за партами; він дозволяв учням віддавати весь свій час змаганням з бігу, бейсболу, тенісу й іншим хлоп’ячим та дівчачим видам спорту, яким багато що заважає в тих храмах науки, де ще нічого не знають про навчальні пілюлі.

Але трапилось так, що професор Джміль-Теофіль-Шуміль, який винаходив так багато, що це у нього зробилося звичкою, необережно винайшов ситу їстівну пілюлю. Ця пілюля була не більшою за нігтик вашого мізинчика, але містила в собі, в концентрованому вигляді, тарілку жирного супу, добрий шмат підсмаженої риби, печеню, салат і компот, і все це було поживним, як найсправжнісінькі страви…

Професор так пишався своїм останнім винаходом, що почав годувати ситими їстівними пілюлями геть усіх учнів Державної спортивної школи і не давав їм більше нічого їсти. Але хлопчики та дівчатка повстали проти цього, бо їм кортіло іноді поласувати звичними смачними стравами. А ковтати пілюлі, запиваючи їх склянкою води, здавалося зовсім не смачно, і це ніяк не можна було назвати обідом. Через те діти й відмовились ковтати ситі їстівні пілюлі. Професор Джміль-Теофіль-Шуміль стояв на своєму. Тоді учні старшого класу схопили шановного професора і вкинули його одягненим у річку. А кожен знає, що джмелі не вміють плавати, і тому винахідник чудових їстівних пілюль три дні лежав безпорадно на дні річки, перш ніж якийсь рибалка піймав його гачком за ногу і витяг на берег.

Вчений професор, цілком природно, був страшенно обурений таким поганим вчинком і зараз оце привів увесь старший клас до Смарагдового Міста, щоб Озма покарала бунтарів за непокору.

Але, наскільки мені відомо, дівчинка-правителька не дуже розсердилась на хлопчиків та дівчаток, що вчинили цей бунт, бо вона сама відмовилась вживати знамениті їстівні пілюлі професора замість смачних страв. Однак, поки вона розбирала смішний випадок у своїй тронній кімнаті, капітану Біллу пощастило пронести золотий горщик з Чарівною Квіткою в кімнату Трот так, що цього не бачив ніхто, за винятком Джелії-Джамб, головної фрейліни Озми, а Джелія пообіцяла про все мовчати.

Мудрець із кліткою, в якій сиділи мавпочки, також непомітно прослизнув в одну з численних веж палацу, де у нього була своя власна кімната, в яку без дозволу господаря ніхто не заходив. Отже Трот, Дороті, капітан Білл і Мудрець були дуже задоволені успішним закінченням своїх пригод. Лякливий Лев і Голодний Тигр пішли до себе в мармурові стайні за палацом правительки Озми і теж суворо зберігали таємницю. Навіть Дерев’яній Конячці, Мулові Хенку, Жовтій Курці й Рожевому Кошеняті вони відмовились розповісти, куди ходили.

Трот щодня поливала Чарівну Квітку свіжою водою і не дозволяла нікому, хто бував у неї в кімнаті, дивитись на чудову мінливу рослину, за винятком найближчих друзів — Бетті Бобін та Дороті. Дивовижна Квітка, здавалось, не втратила ні краплі своїх чарів від того, що її перенесли сюди з острова, і Трот була певна, що Озма берегтиме її, як один з найулюбленіших своїх скарбів.

Тим часом у своїй вежі Мудрець Країни Оз почав навчати дванадцять крихітних мавпочок, і всі мавпочки виявились такими розумними й кмітливими, що вмить запам’ятовували кожен фокус, який їм показував Мудрець. Під час навчання Мудрець поводився з маленькими звірятками дуже ласкаво й обхідливо, годував їх найулюбленішими мавпячими стравами, і вони пообіцяли зробити все від них залежне в день славного свята — іменин правительки Озми.

Здається досить дивним, що наша фея мала свій день народження, бо кажуть, що феї ніколи не народжуються і ніколи не вмирають, — вони жили, живуть і житимуть завжди. З другого ж боку, було б несправедливо і соромно позбавляти будь-яку фею тих радощів, що їх приносить кожному день народження. Отже не слід дивуватись, що феї. як і всі інші живі істоти, відзначають день свого народження і запрошують на це свято багато гостей.

Озма, прекрасна дівчинка-правителька казкової Країни Оз, була справжньою феєю, такою доброю та дбайливою і до старого й до малого, що всі її любили, як рідну. Вона жила у найвеличнішому місті світу, але це не заважало правительці бути другом найпростіших людей у її володіннях. Озма часто сідала на свою Дерев’яну Конячку, їздила по фермах, сиділа в селянських кухнях, розмовляючи з щиросердими жінками фермерів, які в цей час пекли для своєї сім’ї пироги, а то годинами гралася з дітьми і дозволяла їм кататись на своєму кумедному дерев’яному скакуні; не раз юна правителька зупинялася в лісі, щоб перемовитись кількома словами з вуглярем і спитати його, чи він щасливий і чи всього йому вистачає; дівчаток вона вчила, як