Брайтлі і темна печера - Мері Блер

чийсь гарячий подих і, наляканий, схопився на ноги. Галявиною нишпорила зграя безпритульних собак. Рудий кудлатий пес підійшов зовсім близько, певно, відчувши запах ковбаси з наплічника. Рвучкий рух Тіма злякав звіра, він відскочив убік і загарчав. Клацаючи зубами, пес спробував схопити хлопчика за ногу.

На щастя, Тім устиг видертися на дерево, під яким спав. Наплічник він не встиг прихопити і тепер був беззахисний перед зграєю голодних диких псів, які зусібіч оточили дерево.

Розділ 4. Несподівані помічники

Ось уже протягом двох годин Тім сидів на дереві, а собаки досі не йшли геть.

Погода стрімко погіршувалася: сонце сховалося за хмари, здійнявся вітер. Тепер Тім пошкодував, що покинув куртку в лісі. Та найбільш неприємним було те, що від вітру почало хитатися дерево. Воно загрозливо скрипіло і, здавалось, намагалося скинути хлопчика на землю. Собаки теж поводилися неспокійно. Вони стали стрибати навколо дерева, роблячи спроби дістати свою здобич.

— Фу! Забирайтеся геть! — кричав на псів Тім, але ті й вухом не вели.

Нараз у повітрі зблиснув яскравий спалах, пролунав гучний виляск, і на галявині з’явився велетенський крилатий поні. Тім не йняв віри своїм очам. Чудовий синій поні з райдужними крилами ширяв у повітрі, розганяючи зграю псів! А на його спині сиділа Софі!

Тварини розбіглися, хлопчик звільнився і нарешті спустився на землю. Поні приземлився коло нього. Софі легко зістрибнула з його пухнастої сяйної спини, а Брайтлі вмить став дуже маленьким.

Тім так розгубився, що не міг і слова мовити. Він стояв і дивився то на Софі, то на її чарівного супутника. А Софі мовчала, побоюючись, що Тім знову підніме її на кпини.

— Навіщо ж ти пішов до лісу сам? — порушив незатишне мовчання Брайтлі.

— То ти вмієш розмовляти? — витріщившись на поні, спитав здивований Тім.

— О! — засміявся Брайтлі. — Я багато чого вмію. Я ж феріґард — чарівний захисник. І все ж таки, навіщо ти тут?

Тім зніяковів, але відразу гордовито звів голову й мовив:

— Я вийшов на полювання! Я повинен принести батькові першу здобич. Тоді я стану мужнім чоловіком, і він візьме мене на справжнє полювання.

— То тобі треба вбити тварину, щоб піти з татом на полювання? — жахнувшись, пробурмотіла Софі. — А тоді ви вже вдвох убиватимете тварин? Але навіщо?

Тім на мить замислився, а потому вигукнув:

— Що ти в цьому тямиш?! Ти досі бавишся іграшками, а я хочу стати дорослим!

— Але ж це не зробить тебе дорослим! — зі сльозами в голосі мовила Софі. — Ти просто станеш убивцею!

Слова дівчинки справили неабияке враження на Тіма. Та хлопчика непросто було збити з пантелику. Відступитися, послухавшись якогось дівчиська? Оце вже ні!

— Дай мені спокій! — твердо мовив Тім.

— Не треба так лютувати, — сказав поні. — Ходімо з нами. Невдовзі почне сутеніти. Треба вибратися з лісу. Уночі тут доволі небезпечно.

— Це вже мій клопіт. Можете йти. Далі я сам упо­раюся.

Тім був сповнений рішучості дістатися гори, яку вже бачив попереду. Злість заважала йому розмірковувати спокійно. А думка про те, що без Софі він не впорався б і що вона вже врятувала його, дратувала Тіма. Тому хлопчик схопив наплічник і рішуче попрямував до гори.

Софі безпорадно дивилася йому вслід.

— Що з ним вдієш, — сказала вона Брайтлі. — Але ж ми все одно не можемо його покинути…

— Тоді ходімо за ним назирці, — запропонував поні.

— Але він побачить нас… — засумнівалася Софі.

— Невже ти забула, що я чарівний захисник? Ми тихенько зникнемо! — хитро усміхнувся поні, змахнув крильми — і на галявині не стало ні його, ні Софі.

Софі здивовано поглянула на свої руки, але нічого не побачила. Роз­зир­нувшись, вона не побачила й Брайт­лі.

— Брі! — погукала вона. — Де ти? Як же я тепер тебе знайду?

— Ой! Здається, я трохи перестарався, — почула дівчинка поруч себе сміх поні. — Постривай, зараз я все виправлю.

Софі побачила Брайтлі, а за мить пересвідчилася, що й сама тепер видима.

— Нас ніхто не побачить, — заспокоїв дівчинку поні.

Друзі вирушили за Тімом до гори. Софі йшла лісом, а Брайтлі летів попереду, показуючи дорогу.

— З тобою, мій милий Брайтлі, не буде страшно в лісі навіть уночі, — лагідно сказала дівчинка.

— Ти можеш нічого не боятися, поки поруч феріґард! — гордовито мовив Брайтлі, задерши носа. Але відразу поні перекинувся в повітрі й, підлетівши до дівчинки, весело розсміявся. — Коли ти поруч, мені теж радісно. Адже ти мій друг!

Софі й поні, пустуючи, йшли назирці за Тімом. Софі було сумно дивитися, як Тім самотньо крокує попереду. Дівчинка здогадувалася, що йому страшно й журно.

— Знаєш, Брайтлі, ми правильно зробили, що простежили за Тімом. Коли б ми не прийшли йому на допомогу, я навіть не знаю, що з ним могло статися… — занепокоєно проказала Софі.

— Йому справді було б непереливки, — погодився поні.

Розділ 5. Важливе рішення

Тим часом Тім підійшов до другої гори. Сутеніло. Ліс став непривітним. Хлопчику здавалося, що звідусіль лунають лиховісні звуки. Стало дуже важко наосліп знаходити стежку. Хлопчик рухався майже навпомацки, весь час спотикаючись об каменюки.

Опинившись біля входу до печери, Тім вирішив перечекати ніч, не заходячи до неї. Він став збирати хмиз, щоб розпалити багаття.

Коли веселе вогнище освітило галявинку перед печерою, хлопчику стало спокійніше й затишніше. Він вирішив перевірити, чи немає когось у печері.

Запаливши від багаття велику галузину, Тім вирушив у