Аліса в Дивокраї - Льюїс Керол
— Добре, — сумно погодився брат. — А вона хай слідкує. Але не підходь надто близько, — додав він. — Я б’ю все, що бачу... коли по-справжньому розійдуся.
— А я б’ю все, що трапиться під руку, — закричав Близнюк, — хоч бачу, хоч ні!
Аліса засміялася.
— Гадаю, що цим деревам часто перепадає, — сказала вона.
Близнюк подивився навкруги з самовдоволеною посмішкою.
— Не думаю, — сказав він, — що встоїть хоч одне дерево до кінця нашої бійки!
— І все це через якесь брязкальце! — промовила Аліса, яка все ще сподівалася викликати у них хоч крихту сорому за бійку через таку дрібницю.
— Я б не брав це так близько до серця, — пояснив Близнюк, — якби брязкальце не було зовсім нове.
«Хоч би прилетів чорний ворон!» — подумала Аліса.
— У нас всього один меч, розумієш, — звернувся Близнюк до брата. — Але ти можеш скористатися парасолькою, вона так само гостра. Тільки треба швидше починати. Робиться зовсім темно.
— Навіть темніше, — додав Близняк.
Раптом усе оповили сутінки, і Аліса вирішила, що наближається гроза.
— Яка важка чорна хмара! — сказала Аліса. — І як швидко вона наближається! Що це — у неї, здається, є крила!
— Це ворон! — пронизливо закричав зляканий Близнюк.
Обидва брати кинулися навтіки і за мить зникли з очей.
Аліса трохи одбігла в ліс і зупинилася під великим деревом.
«Тут він до мене не добереться, — подумала Аліса. — Він такий великий, що не пролізе поміж дерев. Якби тільки він не махав так крилами... Здійняв у лісі справжню бурю... Чи бач, летить чиясь хустка!»
Розділ V. Вовна та вода
Говорячи це, вона зловила хустку й озиралася, розшукуючи власника. Незабаром вона побачила Білу Королеву, яка щодуху бігла лісом, широко розкинувши руки, ніби летіла. Аліса ввічливо пішла їй назустріч з хусткою в руках.
— Я надзвичайно задоволена, що випадково зловила її, — сказала Аліса, допомагаючи Королеві напнути хустку.
Біла Королева лише безпорадно і перелякано зиркнула на неї і зашепотіла: «Хліб з маслом, хліб з маслом». Аліса відчула, що розпочинати розмову доведеться їй самій. Отже, вона несміло почала:
— Ви — Біла Королева? Я мала честь прибрати...
— По-твоєму, ти прибрала, — сказала Королева. — А по-моєму, ні.
Аліса подумала, що не варто сперечатися на самому початку розмови, тому вона посміхнулася і зауважила:
— Якщо ваша величність скаже мені, з чого почати, я постараюсь зробити це якнайкраще.
— Але я не хочу, щоб ти прибирала мене! — буркнула сердешна Королева. — Я прибиралася цілих дві години поспіль!
Аліса вирішила, що навіть краще, якщо Королеву було кому прибирати без неї, бо та була страшенно неохайна.
«На ній все таке пом’яте, — думала Аліса. — І вся вона утикана шпильками!..»
— Дозвольте мені поправити на вас хустку, — додала вона вголос.
— Просто не знаю, що з тією хусткою! — сумно сказала Королева. — Вона сьогодні ніби сказилася. Я скрізь її пришпилила, але вона чогось не держиться!
— Вона не може держатися рівно, розумієте, якщо ви пришпилюєте її лише з одного боку, — пояснила Аліса, легенько поправляючи на ній хустку. — Лишенько, яке у вас закустране волосся!
— У ньому заплуталася щітка! — зітхнула Королева. — А гребінець я загубила вчора.
Аліса обережно звільнила щітку і постаралася причесати Королеву.
— Ну от, так значно краще! — сказала вона, коли встромила в інші місця майже всі шпильки. — Але, без сумніву, вам потрібна покоївка!
— О, я з радістю візьму тебе! — промовила Королева. — Два пенси на тиждень і варення через день.
Аліса не могла стримати сміху і сказала:
— Я не збираюся найматися... Крім того, я не люблю варення.
— У мене дуже смачне варення, — переконувала її Королева.
— Може, але мені не хочеться його сьогодні.
— Тобі його не дадуть, навіть якщо ти і захочеш, — зауважила Королева. — У нас такий порядок: варення вчора і завтра, але ніколи не буває варення сьогодні.
— Але повинно ж колись дійти до «варення сьогодні», — заперечила Аліса.
— Нічого подібного, — сказала Королева. — Варення дають кожного наступного дня. Сьогодні — це не наступний день, розумієш?
— Не розумію, — промовила Аліса. — Це якась жахлива плутанина.
— Це на тебе впливає життя навпаки, — лагідно пояснила Королева. — У кожного спочатку паморочиться в голові...
— Життя навпаки! — повторила страшенно здивована Аліса. — Я ніколи не чула про таке!
— ...але воно має ту велику перевагу, що пам’ять діє у двох напрямах.
— Я знаю напевне, що моя пам’ять діє лише в одному напрямі, — зауважила Аліса. — Я не здатна пригадати речей, які ще не трапилися.
— Погана та пам’ять, яка пригадує лише минуле, — проголосила Королева.
— А що ви пригадуєте найкраще? — насмілилася запитати Аліса.
— О, те, що трапиться через тиждень, — відповіла Королева недбало. — Наприклад, — провадила вона, прикладаючи великий шматок пластиру до пальця, — візьмемо гінця Короля. Він зараз відбуває покарання у в’язниці, а суд почнеться лише наступної середи. Ну, а злочин він, звичайно, вчинить тільки після всього цього.
— А що, коли він зовсім не вчинить злочину? — домагалася Аліса.
— То й так буде, — відповіла Королева, прив’язуючи клаптем стрічки пластир до пальця.
Аліса відчула, що тут важко заперечити.
— Взагалі, звичайно, так буде краще, — погодилася вона. — Але йому не буде краще від того, що його покарають.
— Отут ти помиляєшся, — сказала Королева. — Тебе коли-небудь карали?
— Тільки за провини! — промовила Аліса.
— Так, але після цього ти робилася кращою, я певна! — з тріумфом заявила Королева.
— Так, але за мною була провина, за яку мене карали, — доводила Аліса. — Це велика різниця.
— Але якби ти не мала провини, — пояснювала Королева, — було б ще краще. Краще, краще, кра... а... а!
З кожним «краще» вона підвищувала голос і нарешті почала верещати.
Аліса саме почала говорити:
— Тут якась помилка...
Але Королева так голосно верещала, що Аліса мусила обірвати своє речення.
— Ой-ой-ой! — репетувала Королева, махаючи рукою, наче хотіла одкинути її зовсім. — У мене з пальця йде кров! Ой-ой-ой-ой!
Її верещання було таке схоже на свисток паровоза, що Алісі довелося затулити вуха.
— Що сталося? — запитала Аліса, коли Королева на якусь мить затихла. — Ви вкололи пальця?
— Я ще не вколола його, — відповіла Королева, — але скоро вколю... Ой-ой-ой!
— Коли ви збираєтесь уколотись? — запитала Аліса, якій дуже хотілося сміятися.
— Коли буду пришпилювати хустку, — буркнула бідолашна Королева. — Брошка зараз розстебнеться. Ой-ой! — Коли вона говорила це, брошка розстебнулася, і Королева люто вчепилася в неї, намагаючись застебнути.
— Обережно! — крикнула Аліса. — Ви зовсім погнули її. — І вона схопила брошку. Але надто пізно: шпилька вислизнула і вп’ялася в палець Королеви.
— От і кров, бачиш, — з посмішкою звернулася Королева до Аліси. — Тепер ти розумієш, як у нас ідуть справи.
— Але чому ж ви не кричите? — запитала Аліса, збираючись знову затулити вуха.
— Нащо? Я вже накричалася, — відповіла Королева. — Нема причини починати все спочатку!
— Мабуть, ворон полетів собі, — сказала Аліса. — Я рада, що він полетів. А то я вже думала, що надходить ніч.
— Якби то я вміла радіти! — зітхнула Королева. — Але я не знаю, як воно робиться. Ти, мабуть, дуже
