Пригоди Піноккіо - Карло Коллоді

Пес із жахом закотив очі і прогарчав:

— Я тону, я тону!

— То йди до дідька! — відповів здаля йому Піноккіо, що уже почувався в безпеці.

— Допоможи мені, любий Піноккіо!.. Врятуй мене від смерті!..

Від цього розпачливого благання Піноккіо, що взагалі-то мав чуйне серце, зглянувся і крикнув собаці:

— Якщо я тебе врятую, ти обіцяєш дати спокій мені і більше не гнатися за мною?

— Обіцяю! Обіцяю тобі! Тільки скоріше, будь ласка! Якщо ти загаєшся ще півхвилини, я пропав!

Піноккіо трохи зачекав. Потім він пригадав батьківську примовку: «Роблячи добру справу, ти нічого не втрачаєш», поплив до Алідоро, схопив його обома руками за хвоста і витягнув на сушу здоровим і неушкодженим.

Бідолашний собака впав на всі чотири лапи. Він наковтався стільки солоної води, що роздувся, як м’яч. А проте Піноккіо йому не дуже довіряв, тож уважав за доцільне знову повернутись у море. Він відплив на певну відстань від берега і крикнув урятованому другові:

— Прощавай, Алідоро! Щасливої дороги і всіх благ!

— Прощавай, Піноккіо! — відповів собака. — Дякую тобі за порятунок від смерті! Ти мені дуже прислужився, добрий вчинок завжди винагороджується. Можливо, ми ще зустрінемося.

Піноккіо поплив далі вздовж берега. Нарешті він вирішив, що досяг безпечної відстані, і, озирнувшись, побачив у скелі печеру, з якої валував стовп диму.

«У цій печері, — подумав він, — очевидно, горить багаття. Чудово! Можна буде обсушитися й зігрітися, а там… або пан, або пропав».

Дійшовши такого висновку, він поплив до скелі. І коли він збирався видертися на неї, раптом з води щось піднялося і потягло його за собою. Він спробував утекти, але пізно, бо, на свій превеликий подив, опинився у величезних сітях серед безлічі риб різних видів і розмірів, що били хвостами і відчайдушно борсалися.

І тут він побачив, як із печери вийшов рибалка — такий потворний, такий потворний, ніби морське чудисько. Замість волосся в нього на голові стирчав грубий пучок зеленої трави, все його тіло було зеленого кольору, і очі зелені, і зелена довжелезна борода. Він скидався на гігантську зелену ящірку, що раптом стала на задні лапи.

Витягнувши сіті з води, рибалка задоволено мовив:

— Ото пощастило! Ото я сьогодні напхаю своє черево рибою!

«Ох і пощастило ж мені, що я не риба», — подумав Піноккіо і трохи заспокоївся.

Повні тенета риби зелена потвора в людській подобі затягла в темну, закопчену димом печеру, посеред якої шипіла пательня з олією, що тільки посилювала огидний запах ворвані.[4]

— Що ж, подивімося, яку рибку зловили наші сіті, — сказав Зелений Рибалка, потираючи долоні, засунув туди руку завбільшки з лопату і витягнув кілька рибок.

— Які дивовижні рибки! — сказав він і з задоволенням обнюхав їх.

А понюхавши, кинув рибини у порожній горщик. Цю доволі дивну операцію він повторив кілька разів. Щоразу, виймаючи з тенет рибу, він вигукував із радісним передчуттям:

— Яка чудова тріска!

— Яка вишукана кефаль!

— Яка чарівна камбала!

— Який чудовий морський окунь!

— Які милі сардинки!

Можете не сумніватися, що тріска, кефаль, камбала, окунь і сардинки потрапляли в той самий горщик.

Останнім у сітях був Піноккіо.

Витягнувши його, Рибалка здивовано вирячив свої великі зелені баньки і вигукнув майже зі страхом:

— А це що за риба? Не можу пригадати, щоб я їв колись таку!

І він пильно оглянув Піноккіо. Після ретельного вивчення нарешті сказав:

— Зрозуміло. Це, очевидно, морський рак.

Піноккіо образився, що його прийняли за рака, і промовив сердито:

— Що значить рак? Та як ви смієте таке казати? Щоб ви знали, я Дерев’яний Хлопчик!

— Дерев’яний Хлопчик? — повторив Рибалка. — Мушу визнати, помилився. Слово честі, рибу такого виду я ще не бачив. Тим ліпше — бо я з’їм тебе ще з більшим задоволенням.

— Ви мене з’їсте? Невже вам і досі невтямки, що я зовсім не риба? Хіба ви не помічаєте, що я розмовляю і думаю достоту, як і ви?

— Цілком правильно, — підтвердив Зелений Рибалка. — А якщо ти риба, яка має щастя розмовляти і думати так само, як я, то хочу віддати належне, тобто те, на що ти справді заслужив.

— А що це за належне?

— На знак моєї дружби та особливої пошани ти можеш особисто вибрати спосіб свого приготування. Як ти хочеш, щоб тебе приготували: засмажили на пательні чи зварили в горщику, в томатному соусі?

— Відверто кажучи, — відповів Піноккіо, — коли ви вже надали мені право вибору, то ліпше за все звільніть мене, і я повернуся додому.

— Ти, мабуть, жартуєш? Невже ти думаєш, що я проґавлю нагоду поласувати такою рідкісною рибою? Не щодня у цих водах трапляється риба з родини дерев’яних хлопчиків. Дозволь мені зробити так: я тебе засмажу на пательні разом зі всіма іншими рибами, і ти будеш задоволений. Смажитися в компанії таки приємніше.

Почувши цю звістку, нещасний Піноккіо почав плакати, вити і благати про помилування. Він сказав із сльозами:

— Ох, якби я пішов до школи… Але моїх товариші ошукали мене, я довірився їм, і тепер мене за це покарано… У-у-у, у-у-у!..

Піноккіо звивався, як вугор, і докладав усіх зусиль, аби звільнитися від лап Зеленого Рибалки, і той ухопив пучок щонайміцнішого очерету, зв’язав Дерев’яному Хлопчикові руки й ноги, як ковбасу, і кинув його в горщик до інших рибин.

Потім він дістав величезну дерев’яну тарілку з борошном і висипав у неї всю рибу. Рибу він обкачав у борошні й одну по одній відправляв на пательню.

Першими попливли в киплячій олії бідолашні червоноборідки, за ними пішли маленькі окунці, потім тріска, кефаль і сардинки. Нарешті дійшла черга до Піноккіо. Узрівши смерть перед очима (та ще й таку огидну смерть!), Дерев’яний Хлопчик відчув, як його пройняв невимовний жах.

Тільки поглядом бідаха благав про пощаду. Та Зелений Рибалка на це не зважав. Він п’ять або шість разів обкачав Піноккіо в борошні, допоки той став білий, як гіпсова лялька. Потім ухопив його за голову і…

Розділ 29

Піноккіо повертається до будинку Феї, яка обіцяє йому, що відзавтра він більше не буде дерев'янком, стане справжнім хлопчиком. Великий прийом з нагоди цієї важливої події

У той момент, коли Рибалка збирався кинути Піноккіо у пательню, до печери увійшов великий собака, якого сюди принадив сильний запах смаженини.

— Ану геть звідси! — прикрикнув на нього Рибалка, досі тримаючи Піноккіо в руці, і замахнувся