Про відважного Барвінка та коника Дзвоника - Богдан Йосипович Чалий

style='spacing 9px;' src="/i/42/406842/im_055.png">
Приглядається Барвінок: — Хто це, хто це за кермом? Крикнув: — Дядю, добрий вечір! — Та іще й віддав чолом. Тракторист мотора глушить. Придивився з-під руки І зрадів, немов дитина: — Добрий вечір, малюки! Не забув я ще. Барвінку, Як ти виручив мене! А яка ж подружка в тебе, — Просто сонечко ясне! Ви ж були шофером, дядю, — Чом тепер ви — тракторист? Посміхнувся друг Барвінків: — Я до всього маю хист: Можу трактора водити І комбайна, і авто, Бо уміння за плечима Не носив іще ніхто. Так чого ж це ти, Барвінку, Завітав у ці краї? — Розповів Барвінок дяді Про мандрівочки свої. І про те, як у Ромашки Віднімав Будяк город, Як хотів його убити Ненависний цар Осот… — Цар Осот? — схопився дядя. Де ж те царство? Де воно? Лемеші свої на нього Ми вже гостримо давно! Гей, Барвінку, гей. Ромашко, Коник Дзвоник — всі сюди! Лізь, Барвінку, на кабінку. Шлях показуй нам, веди! Загули мотори грізно. Задвигтів широкий шлях. До Осотового царства Тракторист плуги підтяг. — Зустрічай гостей. Осоте! — Крикнув хлопчик ізгори. — Я привіз тобі гостинця! — І рвонули трактори.

Огорожу, брами й варту Миттю зрізали плуги. Засичало, загарчало, Запищало навкруги. Лободу розшматувало І зарило неживу, Блекота підбита впала На колючу Кропиву.

Кропива кричить; — Рятуйте! Пропадаєм, гинем ми! — Тільки пір’я полетіло З кропив’яної тюрми. — Довгоносики! До бою! — Залунали голоси,

Та лишилися від війська Тільки ніжки і носи. Цар Осот карету витяг, Сам стоніжок запряга. Підганяє їх, лупцює, Не шкодує батога. Та леміш його застукав У вузенькому кутку, І загинув цар могутній При розбитому горшку. Трактор ріже, трактор крає. Аж земля під ним дрижить. Тут Барвінок наш як крикне; — Зупиніться! Скарб лежить! Трактор став. Нового ранця З ями витяг тракторист. Як побачив те Барвінок, Затремтів, неначе лист. Дядя скарб кладе в кабіну І говорить: — Синку мій, Недаремно ти боровся, Забирай і володій! Що ж лежить у тому ранці? Не роздивишся у тьмі. — Справжній скарб! — промовив дядя. Та побачите самі. *** Хто чухрає через поле В галіфе, а без чобіт? То Тхоряка утікає. Вже йому не милий світ… Наче вихор, мчить полями. Не догнали б і хорти. Пощастило розбишаці Від загибелі втекти. Він шугнув до Лиса в нору, — Ти звідкіль? — злякався Лис. — Ой, пропали ми, пропали, Ой, до чого дожились! Пирхнув Лис; — Лакузо царський. Лізь хутчіше у чулан. Будеш в мене підмітайлом! Не великий з тебе пан. І тепер Тхоряка нору Підміта, як автомат. А вночі шука дорогу До курей і до курчат. *** Ніч минула, сонце встало, Народився день новий. Де ж Барвінок? Де ж Ромашка? Де наш коник бойовий? Гей, по полю, по роздоллю. По шляхах та по стежках Наш невтомний коник Дзвоник