Про відважного Барвінка та коника Дзвоника - Богдан Йосипович Чалий

друже Махаоне, Спустись до нас на мить! Велично і безшумно Спустився Махаон, Махнув крилом вітально. Зробив легкий поклон… Які ж у нього крила! Не описать пером: Чудесні візерунки, Оздоблені пилком. Іскринки-золотинки, Горять на жовтім тлі, Ще й чорна оторочка На кожному крилі. Чим можу вам служити? — Ромашку він пита. І перед ним схилилась Голівка золота; — Наш хлопчик, наш Барвінок Потрапив у полон. — І тут про все дізнався Привітний Махаон. Ромашка й коник Дзвоник Йому розповіли. Як вкрадено Барвінка, Де вкрадено й коли… Ромашка ледь не плаче; — Його ж сьогодні вб’ють! — Що значить друга втратить. Ви ж знаєте, мабуть… Якби-то нам злітати В Осотів стольний град І кинути у яму Барвінкові канат. Єдиний порятунок Це був би козаку. Він вилетів би з царства, Немов на літаку. Задумався метелик; — Де ж взяти нам канат? Стривайте! В мене друг є. Текстильник Шовкопряд! Сплете такий канат він, — Всміхнувся Махаон, — Що міг би погойдатись На ньому навіть слон! А то й драбинку цілу Із шовку він сплете. Якщо ви йому більше Шовковиці дасте! Ну, дівчинко, на спину Мерщій мені сідай. Та ніжками не совай, Пилку не оббивай. І подались шукати Шовковицю стару, А коник залишився Чекати у яру.

РОЗДІЛ ОДИНАДЦЯТИЙ

В царстві гордого Осота Б’ють у барабан… Чорне військо довгоносих Вийшло на майдан. То не ворон, то не чорний Ходить серед гав — То Тхоряка-розбишака Перед військом став. На годинник, на блискучий Погляда з-під брів. Без царя не починати — Є наказ царів.

То не яструб, не шуліка Виліта з-за хмар — То каретою із дота Виїжджає цар. Хилитається карета, Котиться важка, Її слуги змайстрували З битого горшка. Та карета без секрету, — Просто сміх і гріх, Її тягнуть сто стоніжок — Десять тисяч ніг! Ставлять трон біля помосту, — Лізе цар з горшка… У фальшивих діамантах Аж горить рука. Ось розсівся він на троні. Поруч — Блекота. Цар причмокує губами. Гладить живота. Підлетів Тхоряка бравий І, віддавши честь, Г аркнув: — Можна починати? — Починайте! — Єсть! Сонце в небі зупинилось, Полягла трава… Вже Барвінка до помосту Тягне Кропива. Огинається Барвінок, Б’є лиху мадам. — Де ваш цар? — гукає хлопець, — Я йому ще дам! Жук Рогач ножі направив — Нахились! — гуде. Та невже ж таки козацька Голова впаде?! Раптом цар гукнув: — Хвилинку! — Й мовив до Тхора: — Я гадаю, скарб Барвінку Показать пора. Нам відомо, що за скарбом Він сюди прийшов. У бур’ян шугнув Тхоряка І з’явився знов.

У зубах притяг він ранець Зовсім ще новий. Засміявся; — Глянь, Барвінку, Доки ти живий! Сподівався, вченим станеш.