Про відважного Барвінка та коника Дзвоника - Богдан Йосипович Чалий

Від царського крику Затрясся весь дот. Цар вдарив ногою Жука-співака, Роздер на шматки Циркача-павука. Бридкий і слизький Підлабузник Черв’як Під троном сховався, Від жаху закляк. З баюри напившись Сирої води, Цар вигукнув грізно: — Тхоряку сюди! Метнулися слуги — Тхоряка прибіг, Припав своїм писком Цареві до ніг. А цар його в боки Підборами б’є: — Фельдмаршале, дурню, Де військо моє? На царських хлібах Розкохав ти пузце. Лежиш, ледацюго, І трощиш м’ясце! Чому ти війська Особисто не вів? Ти вмить розігнав би Курей і півнів.

Який ти фельдмаршал? Ти просто свиня. Знімаю із тебе Високе звання! Весь вік пам’ятатимеш Гнатів город! — І здер еполети З Тхоряки Осот. — Іди підмітайлом. Бери помело. Щоб духу тхорячого Тут не було! Поліз від Осота Обідраний Тхір. Узяв помело. Впорядковує двір І дума: «В яку ж я Халепу заліз». — Стривай же Барвінку! — Шепоче під ніс.
РОЗДІЛ ДЕВ’ЯТИЙ

Три дні і три ночі лютився Осот. Найважчих думок передумав сто сот. Як бути з Барвінком? Якщо він не вмре, То прийде у царство і скарб забере. Він, кажуть, могутній, він справжній гігант, Недаром тікав будяків ад’ютант. О ні, недаремно на нім опеклись Звитяжний Захрюка і стріляний Лис. Він, кажуть, гуля на баскому коні. Не тоне в воді, не горить у вогні. …Тремтіло все царство жуки й павуки — Усі поховалися в нори й дірки. Не дивно! Чи ж може там бути базар. Де думає думу розгніваний цар? Забули сказать ми, — при царськім дворі Служили три дами, мадами старі. Найзліша була серед них Кропива, Що мала у царстві великі права. А друга мадам — то глуха Лобода, Цареві — опора, підлеглим — біда! Між них найхитріша була Блекота. Підступна і підла, на вигляд свята. Дізнавшись, що цар вже три ночі не спав. Змарнів, почорнів, очманів, занепав, Мадам Блекота ще ні світ ні зоря Пролізла, мов шило, в покої царя. Прийшла і сказала: — мій царю ясний, Три дні і три ночі сидиш ти сумний… Нічого не п’єш і, либонь, не їси. Іще, боронь боже, і дуба даси! На кого ж покинеш ти царство своє? Скажи, що спокою тобі не дає? Скривився Осот і сказав Блекоті: — Я скрути такої не знав у житті! Могутній Барвінок гуляє в степах, Такий богатир, що подумати страх. Тепер він в хатині Ромашки живе. Задумує щось проти мене нове! Мій скарб забере і завалить мій трон… Ти кажеш — не сплю! Та який же тут сон? — Хи-хи, — запищала мадам Блекота. — Сказав би раніше, — це справа проста. Давно мене викликать треба було б. Не лізли б від думання очі на лоб. Тут хитрість потрібна і розум тонкий… — А в мене, — цар гаркнув, — хіба не такий? — Тонкий, — відказала йому Блекота. — Звичайно, тонкий, але тонкість не та! У тебе — тонкий наче шерсть у Тхора, А треба такого, як ніс в комара! Забудь же, о царю про горе й біду, — Я нишком Барвінка зі світу зведу. Осот аж підскочив: — Ну, добре, стара! Бажаю ні пуху тобі ні пера!
***
Барвінок живе у Ромащиній хатці, В світлій, веселій,