Сонячна магія - Андрій Левицький
Коли Тавот почув останні слова, бідолаха відступив до стіни, прихилився до неї та заплющив очі. Йому справді стало погано, запаморочилася голова й затремтіли ноги. Адже для того, щоб виконати наказ графа, довелося б узятись за сокиру, а сокира в ката міста Літона була дуже, дуже гостра.
* * *Жабур на ймення Топ-Ганка, той самий, що цієї ночі на площі допоміг стражникам упоратися з хлопчиськом-аксом, також прокинувся у своїй водяній постелі. Хтось несміливо постукував у двері його кімнати. Жабур складався ніби з двох частин, з пари начебто окремих істот, змушених жити разом, — жабура Топа і його вершника, істоти, схожої на маленьку люту мавпочку, що її звали Ганка. Поки Топ важко перевертаючись і булькаючи зеленою водою, продував дихальний міхур, Ганка засукав худими лапками, наближаючись до дверей, насилу дотягся до замка й відімкнув його. Той самий служка, цього разу шанобливо схилився й прошепотів у волохате вушко:
— Граф Сокольник викликає до себе, шановного… — й так само поквапливо ретирувався, злякано озираючись через плече.
Ганка скептично скривив писок, скособочився, бридкий та липкий зі сну, пошкандибав назад до басейну, з якого саме вибирався жабур.
— Звідколи Сокольник має право викликати, а не запрошувати нас до себе? — обурено запитала мавпочка, не очікуючи, втім, відповіді. Адже, крім Ганки, єдиною живою істотою в кімнаті був Топ, а він особливим розумом не відзначався і тому волів мовчати.
— Ну гаразд… — Ганка витяг із шухляди величезний дерев’яний гребінь і заходився розчісувати буру шерсть, яка звалялася за ніч.
Жабур виліз із басейну, натяг на лискучі нижні кінцівки широчезні шорти й розпочав найвідповідальнішу ранкову процедуру. Кожен палець жовто-зеленої перепончастої лапи він увінчав наперстком-пазуром з вузьким тонким лезом, на могутні похилі плечі натягнув перев’яз із трьома томагавками та дюжиною дротиків, у шкіряні піхви поясного ременя встромив коротку криву шаблю, а до стегна пристебнув пару беручі. Потім надяг на ліве плече дитяче оксамитове сідло, яке пристебнув попругами під пахвою.
Ганка, що на той час завершив зачіску, заліз у це сідло, після чого жабур залишив кімнату.
Граф чекав у своїх покоях. Він устиг прийняти душ, надягти халат і покрити синець жовтою пудрою. Від графа несло парфумами «Ніжність пастушки», і чутливий писок Ганки зморщився.
— Ви знаєте, що знайдено того, хто отруїв короля? — почав Сокольник, щойно жабур переступив поріг.
— А хіба він не був відомий раніше? — пропищав Ганка, тонко натякаючи на те, що навіть найостанніший дурень у палаці в курсі, хто саме підлив отрути старому в молоко.
— Ні, не був, — відрізав граф, — пригадуєте акса, якого ви схопили минулої ночі?
Топ кивнув пухирчастою головою, а Ганка промовчав, очікуючи продовження.
— Саме він і отруїв короля, — з невинними очима завірив Сокольник. — Незабаром його стратять… Якщо звичайно цей дурень Тавот зможе втримати в руках сокиру. Але дехто хоче врятувати акса. Поки що не вдаватимуся до подробиць. Я використав Гончаків, і, можливо, вони її загризуть… А можливо, й ні. Ми з Мармадуком порадилися, і я вирішив, що злочинця-акса треба сховати за містом. Найкраще для цього підходить острів Лімбо. Він недалеко від узбережжя, але все-таки потрапити туди без корабля неможливо. Наймете корабель, пересидите якийсь час на острові, а по тому повернетеся. Тепер слухайте уважно. Зараз підете на задній двір і візьмете собі фургон. Стражників я відрядити не зможу, тож поїдете з самим Мармадуком…
Граф не встиг скінчити свою мову, як двері відчинилися й до покою увійшов чаклун.
— Що я чую?! — закричав він. — Ви збираєтеся вислати мене з міста, вислати мене?!
Сокольник невдоволено скривився, наче в нього болів зуб.
— Один жабур може не впоратися з аксою… — тут Ганка з Топом здивовано перезирнулися. — Їм знадобиться ваша магія.
— На острів Лімбо, де живуть ці мерзенні друїди? Крім того, нас із жабуром буде всього двоє — всього-на-всього двоє проти цього маленького чудовиська? — не міг вгамуватися чаклун. — Навіть і не думайте, графе, що я погоджуся на цю авантюру!
Сокольник підвищив голос:
— Але ми вже все обговорили! Не починайте суперечки наново. Поки ми тут сваримося, маленьке чудовисько вже, напевне, наближається до палацу…
Це змусило Мармадука тривожно озирнутися, ніби він злякався, що Кукса Пляма з’явиться зараз звідкілясь із-під дивана, на якому сидів жабур, чи раптом зіскочить просто зі стелі.
— У всякому разі, без додаткової охорони я не поїду! відрубав він.
Чаклун і Сокольник з ненавистю втупилися один в одного. Топ-Ганка мовчали, намагаючись зрозуміти, що це за «дівчисько» — «маленьке чудовисько», якого так побоюються граф та чаклун.
— Ну добре, добре… — здався нарешті Сокольник. — Адже акс і досі не прокинувся? Ви можете покласти його в фургон і дорогою заїхати на ринок найманців. Наберете загін, який схочете. Я оплачу… Тобто королівська скарбниця оплатить витрати.
