Сонячна магія - Андрій Левицький
— Зліва, обходьте її зліва, Мармадуку! — кричав граф, оббігаючи справа залізний стіл. — І ледь ворухнеться — стріляйте!
Проноза скочила на слизьку поверхню та проїхалася по столі в протилежний від графа бік.
— Пістрявий — ти не Пістрявий! Ти — Синій, я впізнала тебе! — пронизливо верещала вона на бігу.
Дівчина добігла вже до краю столу, коли граф зробив неймовірний ривок і схопив її за підбор. Проноза смикнулася, вискочила з власного чобота й пірнула зі столу долілиць — тільки ноги брикнули в повітрі. Попереду була залізна шафа, і щоб не врізатись у неї лобом, бідолашна виставила перед собою руки і в щось вчепилася.
— Не чіпай цього!!! — заверещав Мармадук, здіймаючи руку з нагаєм. — Уб’ю!
Проноза повисла, теліпаючись над залізною підлогою, об яку щойно мало не розбилась. Те, за що вона трималася, повільно опускалося під її вагою.
Синій замахнувся. Він був зовсім поряд і не міг не поцілити. З іншого боку вже надбігав граф. Штукенція, за яку трималась Проноза, опустилася до кінця й клацнула. Акса розтисла занімілі від напруги пальці й важко впала на коліна, боляче вдарилася об кам’яну долівку, але саме це її і врятувало. Граф знову промахнувся: кривий кинджал тільки вдруге висік іскру трохи вище її голови, та над нею нависла звивиста тінь чаклунового нагая. Синій опустив важкого нагая — і саме цієї миті камінюка глухо гупнулася об його потилицю. Невідомо звідки за спиною Синього виник не хто інший як Бобрик.
Розділ 6Глухий гул заповнив усе приміщення, вогники забігали поверхнею шафи. Вони переморгувались дедалі швидше. Гул наростав, у ньому виразно чулися пронизливо-радісні нотки.
Мармадук захитався, здивовано приклав долоню до потилиці. Нагай випав із його руки. Бобрик ще раз копнув його ногою ззаду й кинувся до акси, яка й досі не мала сили звестися з колін і тремтячою рукою гарячково виловлювала з поплутаного волосся шпильку. Та шлях хлопчиськові перетнув граф Сокольник, який невмолимо наближався до дівчинки. Вона вперше за сьогоднішню ніч відчула себе безпорадною — тільки дивилася на нього знизу вгору страшно розширеними очима. Граф простяг руку, щоб схопити її за волосся, та Проноза рвучко пригнулась, і в його руці лишилася тільки темно-зелена хустинка.
Кукса зойкнула, коли граф втретє заніс над нею кинджал. Бобрик наскочив на нього ззаду, але був відкинутий одним ударом дужої руки, відлетів на лікоть і завмер на кам’яній підлозі. Пронозі не було часу звернути на це увагу, бо Мармадук потроху приходив до тями: він зробив два невпевнені кроки, несамовито витріщаючи очі, але й досі стурбовано обмацуючи потилицю.
«Непогано!» — пролунав у голові Пронози Інельдин голос.
Гул наростав, під ногами здригнулася підлога — це внизу, в шахті з вогняним озером, вмикався двигун космічного корабля. Кукса нарешті якось випручала «рятувалку» з волосся й невловимим рухом метнула її в коліно Сокольника. Граф скрикнув, відскочив та збив при цьому й Синього, що поспішав йому на поміч. Сплутані в один клубок, вони покотилися по підлозі й щезли в отворі входу.
«Ми тут поспілкувалися з Наперстком, — так, наче нічого й не сталося, промовила Інельда в голові акси. — Він просить вибачення, але каже, що таки нарешті відлітає звідси. Якщо не бажаєте вирушити в тривалу мандрівку разом із ним, вам краще якнайшвидше катапультуватися».
«Геть із моєї голови, стара відьмо!» — хотіла крикнути Проноза у відповідь, але зі стіни позад неї вистромилося крісло й боляче штовхнуло під коліна, змусило знову присісти. Від підлокіть відділилися гнучкі металеві ремені й обплутали її руки вище ліктів, не дозволили підвестися.
«Хлопчику, сідай! — голосно подумала відьма з голови Пронози. — Бо перетворишся на яєшню».
Бобрик уже отямився, сів на підлозі й вражено зойкнув, коли голос пролунав у його побитій голові — мабуть, сприйняв це як власне марення. Втім, голос не просто лунав, він спонукав до дії — і Бобрик не знати як дістався до крісла, де сиділа прикута дівчина, й опинився в Кукси на колінах.
— Злазь, лишенько моє! — закричала Проноза. — Злазь, бо я тобі…
Більше нічого вона сказати не встигла, тому що над ними щось шумно роз’їхалося, і вже знайомий запах гном’ячої лупи вдарив у ніздрі. «Приємно було познайомитися, дітки», — подумав звідкілясь здалеку Наперсток.
Крісло рвонулося вгору зі швидкістю гарматного ядра. Бобрик закричав несвоїм голосом.
Кукса Пляма замружилась. Швидкість стала ще більшою. Аксу почало нудити.
«Принаймні в такій ситуації я зробила все, що могла», — вирішила Проноза і з почуттям виконаного обов’язку втратила свідомість.
* * *Коли граф Сокольник розплющив очі, навкруг було дивно тихо. Граф полежав трохи, поки остаточно
