Пелле Безхвостий у школі - Йоста Кнутсон
— Добра пропозиція, — сказав Рікард із Рікомберга. — Часом треба для розминки куди-небудь вибиратися.
— Це не для мене, — мовила Майя з Соборної Вежі, — адже я маю у лівій задній лапі задавлений артрит.
— Більше ні в кого немає артриту? — спитав Монс.
— Ні, але нам треба лишитися вдома з дітьми, — сказав Фрітц. — Чи як, Фрідо?
— Треба, — відповіла Фріда. — Веселун ось-ось почне ходити, а Фрідольф ось-ось почне ловити салаку.
— Вона мала на увазі пацюків, — поправив Фрітц.
— У Фрідольфіни болять вуса, а Фрідолін ось-ось почне казати бабуся і дідусь, — вела далі Фріда. — Тож ми не можемо відлучатися з дому.
— Начхати мені на вас і на всіх ваших дітей, — розсердився Монс. — Та все одно заплатіть мені за екскурсію, насправді вона майже дармова. З вас по шість крон.
— То це за гроші? — спитав скупердяга Мурре зі Скуґстібле.
— Авжеж, за гроші, — відповів Монс. — Гадаєш, можна влаштувати шкільну екскурсію на дурничку? Кожен кіт платить мені по кроні, а тоді все дістає безкоштовно. Цебто, ви помандруєте даром у найкращому в світі товарному вагоні.
— А як з харчами? — поцікавився Мурре.
— Приїдемо до Берґслаґена, тоді й побачимо, як буде з харчами, — засичав Монс.
— Але чого це називається шкільною екскурсією? — спитав Рікард.
— Якось же вона має називатися, — відповів Монс.
— Але ж занять у школі вже немає, — докинув Пелле Хвостатий.
— Для шкільної екскурсії є куди поважніша причина, — сердито відрубав Монс.
— Невже він повинен відповідати на запитання? — заступилася за Монса Ґуллан з Аркади.
— О, не турбуйся, — втішив її Монс. — Ну, то скільки нас їде?
Підняв лапу Рікард, а ще Ґуллан, Лабан і Пелле Хвостатий. І, звичайно ж, Біл та Бул.
— Ну, а ти? — спитав Монс у Мурре зі Скуґстібле.
— Ти казав, що це коштує сімдесят п’ять ере? — перепитав Мурре.
— Крону, — відповів Монс; — і ні ере менше. Ну, їдеш?
Мурре трохи повагався та й підняв лапу.
«На тих двадцять п’ять ере можна було б накупити різдвяних подарунків», — подумав Мурре.
— Ось побачите, це буде неперевершена шкільна екскурсія, — сказав Монс. — Збираємось на залізничному вокзалі у п’ятницю о шостій годині ранку. Звичайно, кожен із вас нехай прихопить для мене різдвяний подарунок. І пам’ятайте — ні слова про це Пелле Безхвостому!
— Чого? — спитала Фріда.
— А того, що це має бути різдвяна несподіванка, — відповів Монс. — Збори закрито й пора розходитись.
Двадцятий розділ
Монс зустрічає Сіґґе-з-Сіґґебю
У Берґслаґені справді панувала зима. Земля лежала в снігах, а озера були скуті кригою. В повітрі відчувалася свіжість, видзвонювали дзвоники, й коні, фиркаючи, випускали пару на кількаградусному морозі.
— Овва, в Берґслаґені коні ходять із парою! — вигукнули Біл і Бул.
Шкільна екскурсія вдавалася на славу. Коти зайшли до свого товарного вагону й поховалися за мішками.
— Ти заплатив кондуктору? — спитав Мурре Монса. — Ми ж дали тобі по кроні.
— То моя справа, — відрубав Монс. — Не переймайся тим.
Після потяга коти пересіли на автобус і поїхали далі, лежачи на даху, тож і це Монсові обійшлося даром. Мурре зі Скуґстібле спохмурнів.
Монс знайшов ту садибу, де мав святкувати Різдво Пелле Безхвостий. Поки решта товариства розташовувалася за рогом хліва, він здибався з берґслаґенським котом Сіґґе-з-Сіґґебю.
— Добридень, — привітався Монс. — Певно, ти Сіґґе-з-Сіґґебю? Я чув, що ти найкрасивіший кіт у цій околиці?
Сіґґе-з-Сіґґебю неймовірно зрадів.
— О, так, безперечно, — відповів він. — До речі, я належу до розкішної берґслаґенської породи, що має рожеві подушечки з чорними цятками. Глянь, будь ласка!
Монс чемно подивився й похвалив:
— Ой які гарні подушечки!
— І ти по-своєму показний, — сказав Сіґґе. — У тебе довший хвіст, як у мене.
— Суща правда, — згодився Монс. — А щодо хвоста, то завтра сюди приїде Пелле Безхвостий.
— Так, приїде, — підтвердив Сіґґе. — Він жив тут раніше, щоправда, ніколи не навідувався на Різдво.
— Прошу тебе, не прохопися Пелле ані словом, що сюди приїхали його добрі приятелі, бо ми збираємось піднести йому на святвечір несподіванку.
— Розумію, — мовив Сіґґе.
— Ми тут на шкільній екскурсії, — вів далі Монс. — Річ у тім, що вдома в нас є котяча школа, де нагородили найздібніших учнів цією поїздкою. Нам дозволили вибирати, куди б ми хотіли поїхати, й ми вибрали поїздку до Берґслаґена, бо кортіло побачити тебе — кота, про якого стільки начулися.
— О, мені так незручно, — мовив Сіґґе. — Однак, звичайно ж, я маю рожеві подушечки з чорними цятками. Ну, то скільки вас і де ви будете мешкати?
— Дай подумати, — відповів Монс. — Нас шестеро, ні, з Білом і Булом восьмеро. Мабуть, ти зміг би підшукати нам помешкання. Ми пробудемо тут усього пару днів, тож дарма, якщо у вас не водиться вдосталь щурів. Сам я їм зовсім небагато — на день мені вистачає шістьох-сімох щурів середньої величини.
