Пелле Безхвостий у школі - Йоста Кнутсон

— Добра пропозиція, — сказав Рікард із Рікомберга. — Часом треба для розминки куди-небудь вибиратися.

— Це не для мене, — мовила Майя з Соборної Вежі, — адже я маю у лівій задній лапі задавлений артрит.

— Більше ні в кого немає артриту? — спитав Монс.

— Ні, але нам треба лишитися вдома з дітьми, — сказав Фрітц. — Чи як, Фрідо?

— Треба, — відповіла Фріда. — Веселун ось-ось почне ходити, а Фрідольф ось-ось почне ловити салаку.

— Вона мала на увазі пацюків, — поправив Фрітц.

— У Фрідольфіни болять вуса, а Фрідолін ось-ось почне казати бабуся і дідусь, — вела далі Фріда. — Тож ми не можемо відлучатися з дому.

— Начхати мені на вас і на всіх ваших дітей, — розсердився Монс. — Та все одно заплатіть мені за екскурсію, насправді вона майже дармова. З вас по шість крон.

— То це за гроші? — спитав скупердяга Мурре зі Скуґстібле.

— Авжеж, за гроші, — відповів Монс. — Гадаєш, можна влаштувати шкільну екскурсію на дурничку? Кожен кіт платить мені по кроні, а тоді все дістає безкоштовно. Цебто, ви помандруєте даром у найкращому в світі товарному вагоні.

— А як з харчами? — поцікавився Мурре.

— Приїдемо до Берґслаґена, тоді й побачимо, як буде з харчами, — засичав Монс.

— Але чого це називається шкільною екскурсією? — спитав Рікард.

— Якось же вона має називатися, — відповів Монс.

— Але ж занять у школі вже немає, — докинув Пелле Хвостатий.

— Для шкільної екскурсії є куди поважніша причина, — сердито відрубав Монс.

— Невже він повинен відповідати на запитання? — заступилася за Монса Ґуллан з Аркади.

— О, не турбуйся, — втішив її Монс. — Ну, то скільки нас їде?

Підняв лапу Рікард, а ще Ґуллан, Лабан і Пелле Хвостатий. І, звичайно ж, Біл та Бул.

— Ну, а ти? — спитав Монс у Мурре зі Скуґстібле.

— Ти казав, що це коштує сімдесят п’ять ере? — перепитав Мурре.

— Крону, — відповів Монс; — і ні ере менше. Ну, їдеш?

Мурре трохи повагався та й підняв лапу.

«На тих двадцять п’ять ере можна було б накупити різдвяних подарунків», — подумав Мурре.

— Ось побачите, це буде неперевершена шкільна екскурсія, — сказав Монс. — Збираємось на залізничному вокзалі у п’ятницю о шостій годині ранку. Звичайно, кожен із вас нехай прихопить для мене різдвяний подарунок. І пам’ятайте — ні слова про це Пелле Безхвостому!

— Чого? — спитала Фріда.

— А того, що це має бути різдвяна несподіванка, — відповів Монс. — Збори закрито й пора розходитись.

У Берґслаґені справді панувала зима. Земля лежала в снігах, а озера були скуті кригою. В повітрі відчувалася свіжість, видзвонювали дзвоники, й коні, фиркаючи, випускали пару на кількаградусному морозі.

— Овва, в Берґслаґені коні ходять із парою! — вигукнули Біл і Бул.

Шкільна екскурсія вдавалася на славу. Коти зайшли до свого товарного вагону й поховалися за мішками.

— Ти заплатив кондуктору? — спитав Мурре Монса. — Ми ж дали тобі по кроні.

— То моя справа, — відрубав Монс. — Не переймайся тим.

Після потяга коти пересіли на автобус і поїхали далі, лежачи на даху, тож і це Монсові обійшлося даром. Мурре зі Скуґстібле спохмурнів.

Монс знайшов ту садибу, де мав святкувати Різдво Пелле Безхвостий. Поки решта товариства розташовувалася за рогом хліва, він здибався з берґслаґенським котом Сіґґе-з-Сіґґебю.

— Добридень, — привітався Монс. — Певно, ти Сіґґе-з-Сіґґебю? Я чув, що ти найкрасивіший кіт у цій околиці?

Сіґґе-з-Сіґґебю неймовірно зрадів.

— О, так, безперечно, — відповів він. — До речі, я належу до розкішної берґслаґенської породи, що має рожеві подушечки з чорними цятками. Глянь, будь ласка!

Монс чемно подивився й похвалив:

— Ой які гарні подушечки!

— І ти по-своєму показний, — сказав Сіґґе. — У тебе довший хвіст, як у мене.

— Суща правда, — згодився Монс. — А щодо хвоста, то завтра сюди приїде Пелле Безхвостий.

— Так, приїде, — підтвердив Сіґґе. — Він жив тут раніше, щоправда, ніколи не навідувався на Різдво.

— Прошу тебе, не прохопися Пелле ані словом, що сюди приїхали його добрі приятелі, бо ми збираємось піднести йому на святвечір несподіванку.

— Розумію, — мовив Сіґґе.

— Ми тут на шкільній екскурсії, — вів далі Монс. — Річ у тім, що вдома в нас є котяча школа, де нагородили найздібніших учнів цією поїздкою. Нам дозволили вибирати, куди б ми хотіли поїхати, й ми вибрали поїздку до Берґслаґена, бо кортіло побачити тебе — кота, про якого стільки начулися.

— О, мені так незручно, — мовив Сіґґе. — Однак, звичайно ж, я маю рожеві подушечки з чорними цятками. Ну, то скільки вас і де ви будете мешкати?

— Дай подумати, — відповів Монс. — Нас шестеро, ні, з Білом і Булом восьмеро. Мабуть, ти зміг би підшукати нам помешкання. Ми пробудемо тут усього пару днів, тож дарма, якщо у вас не водиться вдосталь щурів. Сам я їм зовсім небагато — на день мені вистачає шістьох-сімох щурів середньої величини.