Пелле Безхвостий у школі - Йоста Кнутсон
Однак Пелле не поталанило — він уже майже дістався до гнізда, як додому вернулась пані Сміхогай. Вона засміялася лихим сміхом:
— Овва! Ти знов полюєш на пташенят? — спитала пані Сміхогай і сіла у гніздо.
— На пташенят? — перепитав Пелле. — Аніскілечки! Я лише споглядаю пейзаж!
— Що ти вигадуєш? — скрикнула пані Сміхогай. — Пташиний злодій!
— Звідси видно хатину матусі Малін, — вів далі Пелле.
— А видно, — згодилася пані Сміхогай. — Але коли посидиш тут довше, то незчуєшся, як я тебе вщипну!
— Вчора я бачився з пані Петерсон, — похвалився Пелле. — 3 коровою, ти її знаєш.
— Атож, дурне створіння, — відповіла пані Сміхогай.
— Ми з нею побилися об заклад, — сказав Пелле.
— На що? — спитала пані Сміхогай.
— Ну, вона не вірила, що кіт може бігати так швидко, як сорока літати, а я вірив, — відповів Пелле.
Тепер пані Сміхогай засміялась від щирого серця.
— Я літаю чи не в десять разів швидше, як ти бігаєш, — сказала вона, посміявшись дві з половиною хвилини.
— Щось мені не віриться, — мовив Пелле. — Я бігаю швидше.
— Як мені тебе жаль, дурнику! — вигукнула пані Сміхогай.
— Побіжимо наввипередки? — жваво спитав Пелле. — Чи полетимо наввипередки? Як хочеш, так це й називай.
— Залюбки, — відповіла пані Сміхогай. — От уже ж потішуся, як покажу тобі, що ти помиляєшся.
— Якщо ти полетиш до хатини матусі Малін, то я туди побіжу, — сказав Пелле. — А тоді побачимо, хто дістанеться перший.
Пропозиція дуже сподобалась пані Сміхогай.
— Лічу до трьох, — мовив Пелле. — На рахунок три ти летиш, а я біжу.
— Гаразд, — згодилася пані Сміхогай.
Пелле полічив до трьох, і пані Сміхогай полетіла швидше вітру. А хитрюга Пелле, звісно, не побіг, а швидесенько заліз у її гніздо.
— Егей! — крикнув він Шарлотті. — Пильнуй! Воно летить!
І Пелле зіпхнув їжача так, що воно гарненько впало на м’який мох і ніскілечки не забилося.
Потім Пелле поліз додолу — спустився на землю, тримаючи щось у роті. Вгадав що? Авжеж, угадав — він прихопив із собою срібну ложку!
Рівно о шостій вечора Шарлотта й Пелле були біля хатини матусі Малін. Як же здивувалася матуся Малін, коли Пелле поклав перед нею блискучу срібну ложку!
— Моя гарненька ложка! — вигукнула матуся Малін. — Днями в мене просто на очах її поцупила ота гидезна сорока! Красненько дякую тобі, котусику!
— Ня-яв, — мовив Пелле й потерся їй об ноги.
Молоко було ще добріше, ніж учора.
— Сьогодні ви, пані Петерсон, перевершили саму себе, — сказав Пелле корівчині. — А все-таки, що дає вашому молоку такий смак?
— Конюшина, — відповіла пані Петерсон.
Вісімнадцятий розділ
Великий Осінній салон
Пелле кілька днів пожив у Шарлотти та її п’ятьох дітей, і йому там велося дуже гарно, особливо, як пані Сміхогай забралася геть. їй стало прикро, що її одурили, тож вона, мабуть, перебралась до іншого лісу. «Ну й добре», — подумали обоє: і Пелле, й Шарлотта.
Однак помалу Пелле треба було подумувати про повернення додому. Йому пощастило вивідати, що за півмилі від хатини матусі Малін міститься залізниця, й одного чудового дня потяг помчав його в рідні краї. Шарлотта трішки сплакнула, і навіть пані Петерсон зажурилася від’їздом Пелле.
— Щасливої дороги, — побажала вона, вперше в своєму житті сказавши за раз два слова, і Пелле зробилося страх як приємно.
* * *А вдома в місті стояла осінь. На паркані було причеплено плакат з написом:
ВЕЛИКИЙ ОСІННІЙ САЛОН Виставка сучасного мистецтва у дворі Ямного провулку. Приходьте подивитись! Приходьте купувати! З повагою Палле Палітра
— Палле Палітра — наш першорядний митець, — сказала Ґуллан з Аркадії. — Я чула про нього в Стокгольмі. Він бездоганний майстер композиції.
— І я це чув, — озвався Монс. — Неодмінно відвідаємо ту виставку.
— Зроду не швендяв по виставках, та, либонь, краще туди сходити, щоб не здатися невігласом, — промимрив Мурре зі Скуґстібле.
* * *
У підвалі, де містилась виставка в дворі Ямного провулку, юрмились коти з цілого міста.
— О, яке чудове мистецтво! — вигукували коти. — Видно, й справді Палле Палітра наш першорядний художник!
— Він майстер композиції, — глибоко наморщивши чоло, мовив Монс.
— Може, йдеться про музику? — залебеділа Фріда.
— Ти в цьому нічого не тямиш, — відрубав Монс. — А глянь на картину «Щур снідає». Яка чіткість! Які лінії! О, він справді майстер композиції.
— І вдале розуміння середовища, — докинув Рікард із Рікомберга.
Та ось на виставку завітав Пелле Безхвостий. Картини йому страшенно не сподобалися.
— Хіба видно, що на
