Сонячна магія - Андрій Левицький

Вона спробувала вдарити кулаками в напівпрозору плівку, натягнуту впоперек отвору. Плівка не піддавалася. Кукса хотіла всадити в неї шпильку, та викувана ковалями аксів із загартованого сталевого дерева «рятувалка» несподівано зламалася.

— От прикрість! — дівчина сердито тупнула ногою і почала підкрадатися до іншого отвору, бо виявила, що в тому місці плівка відсутня.

Кукса ступнула всередину, бормочучи: «Яка ж я розлючена! Зі страшенної купи заліза, що пішло на цей Наперсток, можна до біса зброї викувати!»

Посеред кімнати (стіни, підлога та стеля якої дійсно були виключно залізні) стояла труна з коліщатками… принаймні так Куксі здалося першої миті. У довгастої скрині були якісь розмиті обриси та прозоре віко, під яким на білосніжному простирадлі лежала древня стара.

— Інельда, — прошепотіла Проноза. — Б’юся об заклад чиєю завгодно головою — це Інельда. Місцева дурепа-відьма!

«Що місцева, то правда, — пролунав у її голові добре поставлений гучний голос. — А що дурепа — брехня».

Проноза витріщилась на скляне віко. Їй здалося, що голова старої ледь хитнулась, а повіки здригнулися, ніби та намагалась розплющити очі.

— Адже це називається телепатією? — вголос промовила Проноза. — Ти чуєш мої думки, а я твої? Як мені відчинити сусідню кімнату?

«Тільки з моєю допомогою, дрібното. Нахилися!»

— Навіщо це?

Проноза мимоволі сахнулася: з власного досвіду вона непогано знала, що від старих відьом добра чекати не варто.

«А тому підійти мусиш, що в цьому ложі я безпорадна. Крім того, я скоро вирушу в останню мандрівку до моєї Лілової Повелительки. Хочу передати тобі накопичений досвід».

Тіло під прозорим віком ворухнулося.

— Лілова Повелителька? Це Пані-Місяць, чи що? — здивувалася Проноза.

«Місяць повеліває всім нам, — забубоніло з труни. — Вночі моя магія особливо сильна. Вона поступово слабнутиме, а в полудень умре. Треба встигнути стати на заваді мерзотникам, що хочуть захопити владу в Літоні».

— Мерзотники… Сокольник із цим чаклуном… Мармадуком, чи як там його? Тут я згодна, вони й справді мерзотники. Якби мала вільний час, то неодмінно взялася б до них, та ба, нині ніколи! Мушу рятувати Спритника. Як порвати кляту плівку?

«Вони йдуть! — ахнула відьма. — Наперсток сказав мені про це! Поквапся, трухлява шкапо, жвавіш ворушися, стара карго!» — підбадьорюючи саму себе такими словами, відьма сильніше зашпорталася під віком… І раптом, не розплющуючи очей, звелася на лікті.

«Як це Наперсток міг сказати щось?» — на язиці в Пронози крутилося запитання, але зірватись не встигло.

У вухах залунав тонкий дзвін, а очі заволокло туманом, в якому переважали всі відтінки лілового. Дівчинка побачила, що прозоре віко труни на коліщатах взялося тріщинами. Кукса мимоволі нахилилася вперед, притислася носом до холодної поверхні. Обличчя відьми насунулось на неї, заступило все навколо.

Щось ледь чутно луснуло.

Кукса Пляма опинилася в дивній кімнаті.

Найдивовижніше було те, що кімнати ніби й не було. Проноза відчувала стіни, підлогу та стелю, але саме відчувала, а не бачила. Відьма Інельда була присутня у вигляді розрідженої блідо-лілової хмаринки, а сама Кукса стала теж хмаркою — маленькою і дуже сердитою. У кутку неіснуючої кімнати плавала ще одна хмара, незвичайно щільна, густа, темно-лілового кольору. І абсолютно кругла.

«Повелителько! — безгучно промовила хмаринка-Інельда. — Е-е, дщер сія нетямуща та нахабна, але дозволь мені передати їй свій талант, хоча б, кгм, тимчасово, аби ворогам роду людського спротив чинити!»

Густо-лілова хмара тільки щось подумала у відповідь, але її глас був надзвичайно потужний і надто гучний та всеосяжний, щоб Проноза могла зрозуміти, що саме ВОНО думає. Дівчина здогадалася тільки, що пані-Місяць дає свій високий дозвіл. По тому ВОНО мовби почало думати якось тихіше та простіше, тож Кукса змогла вловити уривок фрази:

«…НЕБЕСНИЙ ДІМ ПРИЗРІННЯ ЧЕКАЄ НА ТЕБЕ…»

«Гаразд, — погодилась відьма. — Давно мрію про спочинок».

«Ну-бо ви, старі корови, негайно випускайте мене назовні! — втрутилася в розмову Проноза. — Мене ваші справи не обходять…» — і не доказала, тому що густа хмара грізно насупилась, розрослося, заступила собою всю неіснуючу кімнату, й проникла всередину Кукси Плями.

Відчуття було жахливо неприємне, й Проноза заверещала, та відразу вмовкла, бо хмара-Повелителька зникла й полишила саму хмарку-Пронозу наодинці з хмаринкою-Інельдою.

Тут тільки Кукса й зрозуміла, що в дивній кімнаті присутній ще дехто. Пані-Місяць і відьма хоча й відчувались як ті невизначені згущення туману, та при цьому нічого принципово нелюдського в них не було… Та ось дещо третє позначилося раптом у кутку.

Це дещо виявилося якимось уже й зовсім чудернацьким та незрозумілим. Це була Скриня з Чорними Стінками. Думки, що блукали в ній, здебільшого