Сонячна магія - Андрій Левицький

— Ти що тут робиш? — зарикала Кукса, насилу переводячи подих.

— Вирішив допомогти, — ніяково озвався Бобрик. — Такій малій, як ти, не видобутися з Погребів самотужки.

— Гаразд, хай я поки що й мала, — зітхнула Кукса, яка в усьому намагалася дотримуватись принципів справедливості. — Але ось від тебе якраз допомога ніяка буде.

— Хіба? А як ти спускатимешся вниз? — в’їдливо поцікавився він.

Замість відповіді Кукса змотала з пояса пружний шнурок. На одному його кінці була петля, на другому — досить складний металевий пристрій, щось середнє між альпіністським карабіном, трипалою «кішкою» та маленьким гарпуном. Такий набір вручався юнакам і дівчатам-аксам по досягненні «першого повноліття» — у їхнього племені воно наставало в сім років. Дівчина відшукала в підлозі підходящу щілину серед каміння, примірялася й глибоко всадила в неї загнуті вістря. По тому накинула на себе петлю, затягла її під пахвами й недбало кинула Бобрикові через плече:

— Іди-но назад.

— Що ти збираєшся робити? — перелякано скрикнув він, але Проноза й цього разу не відповіла, а зробила крок уперед і стрибнула.

У похмурих сутінках тонкий, вертикально натягнутий шнур було важко розгледіти. Кукса стягла з себе петлю й глянула вгору. Стеля печери нагадувала низьке кам’яне небо, а стіни звідси були схожі на гірські схили, що підпирали його тупими верхівками, зусібіч обступаючи руїни Старого Міста. Тут панував червонястий півморок гном’ячої лупи.

«У північному крилі, під річкою…» — у школі юних аксів її навчили також визначати сторони світу й тепер було задіяно «внутрішній компас». Вона кілька секунд прислухалася до своїх відчуттів, а по тому, коли незрима магнітна стрілка в її голові нарешті повернулася та вказала потрібний напрямок, рушила вперед.

Крізь провал у даху акса потрапила на верхній майданчик довжелезних гвинтових сходів, якими й почала спускатися, стиха насвистуючи щось немелодійне.

Гном’яча лупа мерехтіла скрізь. Вона вкривала всі поверхні хутряним килимом, по якому раз у раз пробігали яскраво-червоні хвилі холодного світіння. Здавалося, що там протікає якесь приховане життя: по килиму рухалися тіні, що їх нібито кидали крихітні створіння, які в ньому жили. Аксі ввижалося, що до неї долинає дуже тихий гул.

Так нікого й не зустріла вона тут. Згодом вийшла з будівлі крізь пролом у стіні. Вулиця, яка постала перед Пронозою, була темна й порожня. Поки що на Куксиному шляху траплялися самі провалля, ями, купи сміття та ще якісь покручені металеві конструкції незрозумілого призначення.

Вона йшла, оточена хмарою червоного світіння, й чула тільки тихі звуки, що їх видавали дивні мешканці гном’ячої лупи.

Далі їй почало здаватися, що попереду хтось пищить.

Кукса придивилася пильніше. За купою кам’яних уламків щось ворухнулося, а згодом з’явились пацюки.

Проноза кинулася до найближчого високого стовпа, видерлась майже на самий його вершечок і звідтіля почала спостерігати за метушнею тварин.

Вони виявилися якимись неправильними: по-перше, завеликими, як на звичайних гризунів, а по-друге, зі смарагдовими очима, які дивно світилися. Безперервний потік пацюків заповнив цілу вулицю, деякі, найпрудкіші, обгонили решту, стрибали на стіни та пробігали по них якусь відстань, а потім зіслизали назад. Писк стояв неймовірний.

Кукса підвела голову, розглядаючи сталеву трубу-коридор, що тяглася над вулицею. Теоретично вона могла б залізти туди й продовжити шлях уже зовнішньою поверхнею труби, та Проноза вирішила, що невдовзі й без того зможе рушити далі. Чомусь зненацька пригадалося: пацюки втікають із корабля, що має втонути. Цікаво, звідки тут міг би взятися корабель?

За якусь хвилину, коли вже останні пацюки зникли з-перед очей, акса сплигнула й рушила далі, відчуваючи, що до гострого духу гном’ячої лупи додався тепер ще й бридкий запах гризунів.

Ще за якийсь час відлуння її кроків стало гучніше й дивно протяжне. Будівлі розступилися, вулиця скінчилась високим отвором, початком тунелю, прорубаного в товщі кам’яної стіни. Труба-коридор втягувалася туди.

Кукса увійшла всередину й побачила, що тут стеля стала нижчою. Крокуючи рівно та впевнено, дівчина за п’ять хвилин перетнула тунель і опинилася з іншого боку. Акса зрозуміла, що майже прийшла.

Труба-коридор тут також закінчувалась, від неї до землі звисала мотузяна драбина. Перед Куксою височів Чортів Наперсток — і нічого більш дивного за цю штукенцію вона в своєму житті не бачила. У мертвій підземній тиші чулося лише сопіння двох охоронців Наперстка.

У Кукси було замало досвіду спілкування з усілякими не схожими на людей створіннями, та вона вирішила, що впорається й без досвіду.

Ця парочка, на її погляд, належала до особливо капосних різновидів — дризгів та сельгубів. Один зі старих аксів розповідав на уроці історії, про те, що держави під назвою Панторе й Кульку, які знаходяться далі на південь і мають дуже спекотний клімат, є головними поставниками дурнуватих найманців, ладних за сущі копійки виконувати яку завгодно брудну роботу.

Вигляд охоронців міг