Гаррі Поттер і в'язень Азкабану - Джоан Роулінг
- Гм... - відьма взяла Скеберса. - А скільки ж йому років?
- Не знаю, - відповів Рон. - Досить старий. Раніше належав братові.
- А що він уміє робити? - поцікавилася відьма, уважно розглядаючи Скеберса.
- Е-е... - замислився Рон. Правду кажучи, Скеберс ніколи не виявляв жодних талантів. Відьма ковзнула поглядом зі Скеберсового драного лівого вуха до лапки, на якій бракувало пальця, і поцокала язиком.
- Добряче його життя пошарпало, - сказала вона.
- Мені його Персі вже таким дав, - почав виправдовуватися Рон.
- Такий звичайний пацюк живе не довше трьох років, - пояснила відьма. - Якщо хочеш витривалішого, можеш глянути на них...
Вона показала на чорних щуриків, які знову почали стрибати.
- Е, викаблучуються, - пробурмотів Рон.
- Ну, якщо не хочеш його міняти, то спробуй цей тонізуючий засіб для щурів, - порадила відьма, дістаючи з-під прилавка маленький червоний флакончик.
- Добре, - сказав Рон. - А скільки... ОЙ!!!
Рон різко нагнувся. З найвищої клітки йому на голову стрибнуло щось величезне, руде і з шаленим пирханням кинулося на Скеберса.
- КРИВОЛАПИКУ, НЕ СМІЙ!!! - заверещала відьма, але Скеберс, наче брусок мила, вислизнув у неї з рук, розкарячено гепнувся на підлогу і помчав до дверей.
- Скеб! - вигукнув Рон і вилетів услід за пацюком. Гаррі побіг за ними.
Хвилин з десять вони не могли знайти Скеберса, що заховався під сміттєвим бачком біля крамнички «Усе для квідичу». Рон запхнув тремтячого пацюка в кишеню, тоді випростався і потер голову.
- Що то було?
- Або величезний кіт, або маленький тигр, - відповів Гаррі.
- А де Герміона?
- Мабуть, вибирає сову.
Вони повернулися в «Магічний звіринець» саме тієї миті, коли звідти вийшла Герміона, але без сови. Вона міцно притискала до себе величезного рудого кота.
- Ти купила цього монстра? - роззявив рота Рон.
- Він чудовий, правда? - усміхалася Герміона.
«Це вже як на кого», - подумав Гаррі. Руде котяче хутро було густе й пухнасте, але сам кіт був криволапий, а морду мав люту й на диво плескату, немовби лупнувся нею об цегляний мур. Тепер, коли поблизу не було Скеберса, кіт задоволено муркотів.
- Герміоно, та він мало не зняв з мене скальп! - обурився Рон.
- Він же не хотів, правда, Криволапику? - лагідно промовила Герміона.
- А Скеберс? - Рон показав на відстовбурчену кишеню. - Йому потрібна тиша і спокій! А тут під боком чигатиме цей котяра!
- До речі, ти забув тонізуючий засіб для щурів, - сказала Герміона, подаючи Ронові червоний флакончик. - І не хвилюйся, Криволапик буде в моїй спальні, а Скеберс - у твоїй. Усе буде нормально. Бідний Криволапонько!.. Відьма каже, що він уже хтозна-скільки пробув у її крамниці: ніхто його не купував.
- Цікаво, чому? - зіронізував Рон.
Вони рушили до «Дірявого Казана». Там уже сидів містер Візлі й читав «Щоденного віщуна».
- Гаррі! - усміхнувся він. - Як ся маєш?
- Дякую, добре, - відповів Гаррі, і вони всі троє підійшли до містера Візлі.
Містер Візлі відклав газету. З фотографії на Гаррі знову дивився Сіріус Блек.
- Його ще й досі не впіймали? - поцікавився він.
- Ні, - похмуро відповів містер Візлі. - Міністерство перекинуло нас усіх на його пошуки, але поки це нічого не дало.
- А якщо ми його впіймаємо, нам дадуть якусь винагороду? - поцікавився Рон. - Було б непогано на цьому заробити...
- Не роби з себе посміховиська, Роне! - урвав його містер Візлі, якому було явно не до жартів. - Тринадцятирічний чарівник не подужає впіймати Блека. Це зроблять азкабанські вартові, згадаєш мої слова.
Тут у шинок увійшла місіс Візлі з покупками, а за нею п'ятикласники - близнюки Фред і Джордж, новий староста школи Персі та Джіні - наймолодша і єдина донька в родині Візлів.
Джіні завжди захоплювалася Гаррі, проте страшенно ніяковіла при зустрічі з ним. Минулого семестру у Гоґвортсі він урятував їй життя, і тепер вона знітилася ще більше, ніж звичайно. Вона пробурмотіла «привіт», навіть не глянувши на Гаррі. А от Персі подав йому руку так поважно, мовби вони зустрілися вперше.
- Гаррі, приємно тебе бачити.
- Здоров, Персі, - ледве стримався від сміху Гаррі.
- Сподіваюсь, у тебе все гаразд? - бундючно потиснув йому руку Персі. Це скидалося на зустріч з мером міста.
- Все добре, дякую...
- Гаррі! - Фред відіпхнув Персі й уклонився. - Ти шикарно виглядаєш, старий...
- Грандіозно! - затряс Гарріну руку Джордж. - Просто фантастично!
Персі насупився.
- Та годі вже, - сказала місіс Візлі.
- Мамо! - вигукнув Фред, ніби щойно її побачив, і також потиснув їй руку. - Як приголомшливо тебе бачити...
- Я сказала - годі! - відрізала місіс Візлі, розкладаючи на вільному стільці свої пакунки. - Вітаю, любий Гаррі! Мабуть, ти вже чув цю чудову новину? - Вона показала на новесенький срібний значок на грудях Персі. - Уже другий староста школи в нашій родині! - гордовито мовила вона.
- І останній, - ледь чутно додав Фред.
- Я в цьому не сумніваюся, - спохмурніла місіс Візлі. - Вас так і не обрали старостами гуртожитку.
- А навіщо це нам? - скривився Джордж. - Щоб ніякої радості в житті не лишилося?
Джіні захихотіла.
- Який ти приклад подаєш своїй сестрі! - обурилася місіс Візлі.
- Матусю, Джіні може брати приклад ще й з інших братів, - пихато мовив Персі. - Я піду переодягнуся до вечері...
Він вийшов. Джордж тяжко зітхнув.
- Ми хотіли замурувати його в піраміді, - прошепотів він Гаррі. - Але мама це помітила.
*
Вечеря вдалася на славу. Шинкар Том зсунув докупи три столи, і всі семеро Візлів, Гаррі й Герміона з задоволенням ум'яли обід з п'яти смачнющих страв.
- Тату, а як ми завтра доберемося до Кінґс-Кросу? - запитав Фред, коли вони наминали розкішний шоколадний пудинг.
- Міністерство дасть нам пару машин, - відповів містер Візлі.
Усі погляди втупилися в нього.
- Чого б це? - здивувався Персі.
- Завдяки тобі, Персі, - серйозним тоном промовив Джордж. - До речі, на капоті навіть будуть прапорці з написом «ВЦ»...
- ...тобто «Велике Цабе», - розшифрував Фред.
Усі, крім Персі й місіс Візлі, пирснули сміхом просто на пудинг.
