Гаррі Поттер і в'язень Азкабану - Джоан Роулінг
- Ну, Гаррі, - озвався Фадж, наливаючи чай, - скажу тобі, що ти змусив нас добряче похвилюватися. Отак утекти з будинку тітки й дядька! Я вже думав... але, на щастя, ти в безпеці, і це найголовніше.
Фадж намастив собі булочку маслом і підсунув тарілку Гаррі.
- Їж, Гаррі. Бачу, ти ледь живий. О, до речі... Гадаю, тобі приємно буде почути, що з міс Марджорі Дурслі ми все владнали. Кілька годин тому на Прівіт-драйв прибули два спеціалісти з відділу скасування випадкових чарів. Міс Дурслі зробили проколювання і трохи видозмінили їй пам'ять. Вона цілком забула про той випадок. Отож усе гаразд.
Фадж, попиваючи чайочок, усміхався до Гаррі, немов дядько, що розглядає свого улюбленого племінника.
Від подиву Гаррі не знав, що й казати.
- Тебе, мабуть, цікавить, як відреагували тітка з дядьком? - запитав Фадж. - Що тут приховувати: це їх страшенно розсердило. Проте наступного літа вони знову готові тебе прийняти. А на різдвяні й великодні канікули залишишся в Гоґвортсі.
Гаррі прокашлявся.
- Я на Різдво й на Великдень завжди залишаюся в Гоґвортсі, - пояснив він. - А на Прівіт-драйв я не хотів би повертатися взагалі.
- Ну-ну, я певен, що твій настрій зміниться, коли ти заспокоїшся, - стурбовано сказав Фадж. - Зрештою, це твоя родина, і я переконаний, що ви любите одне одного... е-е... десь у глибині душі.
Гаррі навіть не сперечався. Він і далі напружено чекав, як вирішиться його доля.
- А тепер подумаймо, - сказав Фадж, намащуючи маслом ще одну булочку, - де ти проведеш останні два тижні канікул. Я пропоную тобі зайняти одну з кімнаток «Дірявого Казана»...
- Вибачте, - не втримався Гаррі, - а як з моїм... покаранням?
Фадж здивовано примружився.
- З яким покаранням?
- Я ж порушив закон! - сказав Гаррі. - Указ про обмеження неповнолітнього чаклунства!
- Ну, моє серденько, ми ж не будемо тебе карати за такі дрібнички! - вигукнув Фадж, нетерпляче розмахуючи булочкою. - Це ж сталося випадково! Ми не відправляємо людей в Азкабан лише за надування власних тіток!
Усе це анітрохи не скидалося на звичні дії Міністерства магії.
- Торік я отримав офіційне попередження тільки за те, що ельф-домовик знищив пудинг у дядьковому домі! - спохмурнів Гаррі. - Міністерство пообіцяло вигнати мене з Гоґвортсу, якщо там знову будуть застосовані чари!
Гаррі здалося, що міністр Фадж раптом аж мовби знітився.
- Обставини змінюються, Гаррі... мусимо взяти до уваги... тепер такі настрої... Та й ти ж, мабуть, не хочеш, щоб тебе вигнали?
- Авжеж, ні, - погодився Гаррі.
- Ну, тоді нема про що й балакати, - безтурботно засміявся Фадж. - Ось, бери булочку, а я піду довідаюся, чи має Том для тебе вільну кімнату.
Гаррі здивовано дивився услід Фаджу: відбувалося щось неймовірне. Якщо покарання не буде, то чого Фадж чекав на нього біля «Дірявого Казана»? І взагалі - з якого це дива сам міністр магії опікується неповнолітнім чаклуном?
Фадж повернувся разом з власником готельчика.
- Вільна одинадцята кімната, Гаррі, - сказав Фадж. - Гадаю, там тобі буде дуже зручно. Додам лише одне, і я певен, що ти це зрозумієш: ти не повинен блукати маґлівським Лондоном, гаразд? Тримайся алеї Діаґон. І щодня, тільки-но почне сутеніти, вертайся сюди. Сподіваюся, ти все розумієш. Я попросив Тома, щоб він за тобою пильнував.
- Гаразд, - поволі вимовив Гаррі, - але чому?..
- Не хочемо, щоб ти знову загубився! - щиро засміявся Фадж. - Ні, ні... краще, щоб ми знали, де ти... тобто...
Фадж гучно прокашлявся і взяв смугасту мантію.
- Ну, то я пішов. У мене, знаєш, повно роботи...
- А Блека ще не знайшли? - поцікавився Гаррі.
З Фаджевих пальців вислизнули срібні застібки мантії.
- Про що ти? А-а, ти вже чув... ну, ні... ще ні, але це все питання часу. Вартові Азкабану ще ніколи не зазнавали невдачі... і я ще ніколи не бачив їх такими розлюченими. - Фадж раптом здригнувся: - Ну, до побачення! - Він подав руку.
Потискаючи її, Гаррі зненацька щось згадав.
- Е-е... пане міністре? Чи можу я щось попросити?
- Звичайно, - усміхнувся Фадж.
- Знаєте, гоґвортські третьокласники мають право відвідувати Гоґсмід, але мої тітка й дядько, на жаль, не підписали бланк дозволу. Ви могли б це зробити?
- Ох, - розгубився Фадж, - ні. Ні. Вибач, Гаррі, але оскільки я не твій батько і не опікун...
- Але ж ви міністр магії! І ваш дозвіл...
- Ні, Гаррі, вибач, але правила є правила, - категорично заперечив Фадж. - Навідаєшся в Гоґсмід уже наступного року. На мою думку, буде краще, щоб ти цього зараз не робив... так... Ну, я пішов. Гарного відпочинку, Гаррі.
Усміхнувшись, він ще раз потис йому руку і вийшов.
До Гаррі наблизився усміхнений Том.
- Прошу йти за мною, містере Поттер, - сказав він, - я вже заніс ваші речі нагору..
Вони піднялися дерев'яними сходами, і Том відімкнув двері з мідним номерком «одинадцять».
У кімнаті було зручне на вигляд ліжко, ретельно відполіровані дубові меблі, камін (у ньому привітно потріскував вогонь), а зверху на шафі...
- Гедвіґа! - вигукнув Гаррі.
Біла полярна сова клацнула дзьобом і пурхнула йому на руку.
- Маєте вельми розумну сову, - засміявся Том. - Прилетіла через якихось п'ять хвилин після вас. Містере Поттер, коли буде щось потрібно, відразу кажіть.
Він знову вклонився і вийшов.
Гаррі довго сидів на ліжку й неуважно погладжував Гедвіґу. Небо за вікном швидко мінялося з оксамитово-синього на сталево-сіре, а тоді сповільна зарожевіло і взялося золотавими смугами. Гаррі не міг повірити, що покинув Прівіт-драйв усього кілька годин тому, що його не вигнали і що попереду в нього два абсолютно бездурслячі тижні.
- Ох, Гедвіґо, це була дуже дивна ніч, - позіхнув він.
Навіть не знімаючи окулярів, Гаррі впав на подушки й заснув.
- РОЗДІЛ ЧЕТВЕРТИЙ -
«Дірявий Казан»
Минуло кілька днів, поки Гаррі звик до своєї небаченої досі свободи. Ще ніколи він не вставав, коли захоче, і не їв, що забажає. Він навіть міг скільки завгодно гуляти, щоправда, тільки по алеї Діаґон, але оскільки на цій довгій брукованій вуличці було безліч найдивовижніших у світі чаклунських крамничок, Гаррі не мав жодного бажання порушувати наказ Фаджа і вирушати кудись у маґлівський світ.
