Гаррі Поттер і в'язень Азкабану - Джоан Роулінг
- Ну-у, бачиш, власної машини ми вже не маємо, - відповів містер Візлі. - А я працюю в міністерстві, тож вони роблять мені певну послугу...
Він це сказав доволі недбало, але Гаррі помітив, що вуха містера Візлі почервоніли, точнісінько, як у Рона, коли той ніяковів.
- От і чудово, - жваво додала місіс Візлі. - Чи ви уявляєте, скільки в нас речей? Гарний вигляд ви мали б у маґлівському метро... Сподіваюся, ви вже все спакували?
- Рон ще не поскладав свої нові покупки, - зітхнув Персі. - Він їх кинув на моє ліжко.
- Роне, поскладай усе зараз, бо зранку буде ніколи, - розпорядилася місіс Візлі.
Рон похмуро зиркнув на Персі.
Після ситної вечері усіх хилило на сон, тож вони почали розходитися по своїх кімнатах - перевірити, чи все готове на завтра. Кімната Рона й Персі сусідувала з Гарріною. Спакувавши свою валізу, він почув за стіною сердиті голоси і пішов глянути, що там таке.
Двері до кімнати номер дванадцять були відчинені.
- Він був тут, на столику біля ліжка, я його зняв, щоб начистити! - репетував Персі.
- Я його не чіпав, ясно? - верещав у відповідь Рон.
- Що сталося? - запитав Гаррі.
Персі обернувся.
- Зник мій значок старости, - пояснив він.
- І Скеберсів тонізуючий засіб десь подівся, - поскаржився Рон, копирсаючись у валізі. - Може, я залишив його в шинку...
- Ти нікуди не підеш, поки не знайдеш мій значок! - заревів Персі.
- Роне, я пошукаю той засіб, я вже спакувався, - сказав Гаррі і спустився донизу.
Прямуючи коридором до тьмяного шинку, він почув ще два сердиті голоси, які долинали з вітальні, де вони вечеряли. Це ж містер і місіс Візлі! Гаррі завагався: не гарно, якщо вони зрозуміють, що він чув їхню сварку. Та раптом він почув своє ім'я і наблизився до дверей.
- ...безглуздо від нього приховувати! - палко доводив містер Візлі. - Гаррі повинен знати правду. Я намагався переконати Фаджа, але він і далі ставиться до Гаррі, як до дитини. А йому ж уже тринадцять років!..
- Артуре, правда його налякає! - пронизливо закричала місіс Візлі. - Ти хочеш, щоб Гаррі вертався до школи з таким тягарем? Повір, він щасливий, що не знає!
- Зрозумій, я не хочу його залякувати, я просто хочу, щоб він був пильний! - заперечив містер Візлі. - Ти ж знаєш Гаррі й Рона - вони постійно десь блукають! Вони вже двічі опинялися в Забороненому лісі! Але цього року Гаррі не може так поводитися! Подумай, що з ним могло статися тієї ночі, коли він утік! Якби його не підібрав «Лицарський автобус» - я певен - міністерство не знайшло б його живим!
- Але ж він живий - здоровий, тож навіщо...
- Молі, кажуть, що Сіріус Блек божевільний. Може, й так, але ж вистачило йому глузду втекти з Азкабану, хоч досі це ще нікому не вдавалося. Минуло три тижні, а про нього ні слуху ні духу! І що б там Фадж не базікав у «Щоденному віщуні», нам, мабуть, було б легше винайти чарівну паличку-самозаклиналочку, ніж упіймати того мерзотника. Ми твердо знаємо лише те, за ким він полює...
- Але ж у Гоґвортсі Гаррі буде в цілковитій безпеці.
- Ми вважали, що й Азкабан цілком надійний. Але якщо Блек зумів вирватися з Азкабану, то проникнути в Гоґвортс йому...
- Але ж ніхто на сто відсотків не впевнений, що Блек полює саме на Гаррі...
Почувся глухий стукіт. Напевно, то містер Візлі гупнув кулаком по столі.
- Молі, та скільки тобі казати? У пресі про це не повідомляють, бо Фадж не хоче зайвого шуму, але він прибув до Азкабану тієї ж ночі, коли Блек утік. І вартові попередили Фаджа, що Блек останнім часом постійно бурмотів крізь сон одне й те саме: «Він у Гоґвортсі... Він у Гоґвортсі». Моллі, Блек психічно хворий, і він хоче вбити Гаррі. Мабуть, він гадає, що з Гарріною смертю до Відомо-Кого знов повернеться сила. Тієї ночі, коли Гаррі зупинив Відомо-Кого, Блек утратив усе. А за дванадцять азкабанських років він міг добряче обміркувати свій план...
Запала тиша.
Притулившись до дверей, Гаррі нетерпляче ждав, що вони скажуть далі.
- Ну, Артуре, роби, як знаєш. Але не забувай про Албуса Дамблдора. Доки він директорує в Гоґвортсі - Гаррі в безпеці. Сподіваюся, Албус про все це знає?
- Звичайно, знає. Ми просили в нього дозволу виставити азкабанських вартових при входах на всіх шкільних територіях. Він погодився, щоправда, без особливої радості.
- Без особливої радості? Чому?.. Але ж вони там для того, щоб упіймати Блека?
- Дамблдор не терпить вартових Азкабану, - зітхнув містер Візлі. - Як, зрештою, і я... Але коли маєш справу з такими, як Блек, іноді доводиться об'єднувати сили навіть з тими, кого волів би уникати.
- Але якщо вони порятують Гаррі...
- ...то я ніколи більше не скажу проти них ані слова, - втомлено мовив містер Візлі. - Уже пізно, Молі, треба йти...
Почувши як зарипіли стільці, Гаррі навшпиньки майнув коридором до шинку. Двері вітальні відчинилися, а тоді залунали кроки, які свідчили, що подружжя Візлі піднялося по сходах нагору.
Флакончик з тонізуючим засобом для щурів лежав під столом, за яким вони вечеряли. Гаррі зачекав, поки зачиняться двері спальні містера та місіс Візлі, а тоді побіг з флакончиком нагору.
Фред і Джордж сиділи навпочіпки на сходах і давилися зі сміху, слухаючи, як Персі перекидає свою з Роном кімнату в пошуках значка.
- Значок у нас, - прошепотів Фред Гаррі. - Поглянь, як ми його вдосконалили.
На значку красувався напис «Стервоста школи».
Гаррі силувано всміхнувся, відніс Ронові щурячий флакончик, а тоді зачинився у своїй кімнаті і впав на ліжко.
Отже, Сіріус Блек полює на нього. Тепер усе зрозуміло. Фадж був до нього поблажливий, бо зрадів, що Гаррі живий. Він узяв з нього слово гуляти лише на алеї Діаґон, де його пильнували інші чарівники. А назавтра він пришле дві міністерські машини, які відвезуть їх на вокзал, тож, поки він сяде в поїзд, за ним простежать Візлі.
Гаррі лежав, прислухаючись до приглушених криків за стіною, і дивувався, чому не відчуває ще більшого страху, адже Сіріус Блек одним прокляттям убив тринадцятеро
