Гаррі Поттер і в'язень Азкабану - Джоан Роулінг

- То... то Блек був прихильником Відомо-Кого? - нагадав примирливим тоном Гаррі.

- Угу, - сказав Стен, і далі потираючи груди. - Але коли манюній Гаррі Поттер переміг Відомо-Кого... - Гаррі знову нервово пригладив волосся. - ...тоді всім його прибічникам прикрутили хвости, правда, Ерні? Вони тоді скумекали, що їхній казочці кінець, і принишкли. Тільки не Сіріус Блек! Ходили чутки, шо він хотів стати наступником Відомо-Кого. Але не так сталося, як гадалося. Маґли оточили Блека серед вулички, а він вихопив чарівну паличку і підірвав піввулички разом з дванадцятьма маґлами і одним нашим. Жахливо, ге? І знаєш, шо він зробив після того? - запитав Стен тривожним шепотом.

- Що? - перепитав Гаррі.

- Зареготав, як навіжений! Ото стояв собі й реготав. А коли прибуло підкріплення з Міністерства магії, він спокійно пішов з ними. Ішов і реготав як псих. Бо він псих, правда, Ерні? Ге ж, псих?

- Якщо й не був до Азкабану, то тепер - точно псих, - спроквола вимовив Ерні. - Я вже краще підірвав би сам себе, ніж загриміти в Азкабан. Але катюзі - по заслузі. Так йому й треба!..

- Нелегко було те все зам'яти, правда, Ерні? - додав Стен. - Піввулиці як корівка язиком злизала. І купа мертвих маґлів. До речі, як вони тоді викрутилися, як усе пояснили?

- Вибух газу, - прохрипів Ерні.

- І от маєш - тепер Блек утік, - сказав Стен, розглядаючи газетну фотографію з виснаженим обличчям. - Ніхто ще не виривався з Азкабану, правда, Ерні? І як йому ото вдалося? Страшно, скажи? Хоч я йому не заздрю з тими азкабанськими вартовими, правда, Ерні?

Ерні раптом здригнувся.

- Говори про щось інше, Стен... Маєш осьо гарного хлопця. Від тих азкабанських вартових мені аж млосно.

Стен неохоче відклав газету, а Гаррі з жахливими передчуттями притулився до вікна. Він уявив, що молотиме Стен своїм пасажирам, коли довідається, кого він підвозив:

«А ви чули?! Отой Гаррі Поттер роздув свою тітку! Ми його ото підвозили на нашому автобусі, правда, Ерні? Хотів змитися...»

Бо ж він, Гаррі, такий самий порушник чаклунських законів, як і Сіріус Блек. Може, за надування тітоньки Мардж йому теж світить Азкабан? Він нічого не знав про ту чаклунську в'язницю, хоч усі говорили про неї з жахом. Геґрід, гоґвортський лісник, торік відсидів там два місяці. Гаррі ще й досі пам'ятав спотворене жахом обличчя Геґріда, коли той дізнався, куди його забирають. І це Геґрід - сміливець над сміливцями...

«Лицарський автобус» пронизував пітьму, розганяючи кущі, сміттєві бачки, телефонні будки й дерева. Гаррі тривожно завмер на своєму ліжку. Стен раптом пригадав, що йому заплачено ще й за гарячий шоколад. Проте саме тієї миті автобус різко звернув на Абердин - і весь шоколад зі щедрої руки Стена вилився на Гарріну подушку.

З верхніх поверхів вервечкою потяглися чаклуни й чарівниці. В халатах і пантофлях, вони поспішали до виходу, радіючи, що поїздка закінчилася.

Поступово в автобусі залишився один - єдиний пасажир.

- Ну, шо, Невіле, - плеснув у долоні Стен, - де тебе в Лондоні висадити?

- На алеї Діаґон, - відповів Гаррі.

- Як так, то й так, - сказав Стен, - ну, що ж - тримайся...

БАБАХ!

І ось вони вже мчать вулицею Черінґ-Крос-Роуд. Гаррі сидів і дивився, як з-під коліс «Лицарського автобуса» відстрибували навсібіч лавочки й будинки. Почало світати. Доведеться йому десь перечекати кілька годин, доки відчинять «Ґрінґотс». А тоді - знову в дорогу. Але куди?..

Ерні натис на гальма - і «Лицарський автобус» різко зупинився перед маленьким задрипаним шинком «Дірявий Казан», у глибині якого таївся чарівний вхід на алею Діаґон.

- Дякую, Ерні, - сказав Гаррі.

Він зіскочив і допоміг Стенові поставити на тротуар валізу й Гедвіжину клітку.

- Бувай, Стен! - попрощався Гаррі.

Але Стен мовби й не чув. Він і далі стояв у дверях, витріщившись на затемнений вхід у шинок.

- То ось ти де, Гаррі, - пролунав голос.

Гаррі не встиг обернутись, як на його плече лягла чиясь рука.

- Боже мій! - пролунав Стенів крик. - Ерні, ходи сюди! Сюди!!!

Гаррі озирнувся на власника руки на своєму плечі і в нього все похололо: він нарвався прямо на Корнеліуса Фаджа, міністра магії.

Стен зіскочив на тротуар.

- Як ви назвали цього Невіла, пане міністре? - схвильовано запитав він.

Фадж, огрядний низенький чоловік у довгій смугастій мантії, мав непривітний і втомлений вигляд.

- Невіла? - похмуро перепитав він. - Це Гаррі Поттер!

- Я так і знав! - радісно вигукнув Стен. - Ерні! Ерні! Вгадай, хто такий Невіл! Це Гаррі! Гаррі Поттер!!! Я бачу його шрам!

- Що ж... - дещо роздратовано буркнув Фадж. - Я вельми радий, що «Лицарський автобус» довіз Гаррі сюди, але нам пора йти...

Фадж міцніше стис Гарріне плече, і Гаррі відчув, що його ведуть до «Дірявого Казана». З дверей за шинквасом вийшла сутула постать з ліхтарем у руці. То був Том, зморшкуватий і беззубий шинкар.

- Ви знайшли його, пане міністре! - вигукнув Том. - Чогось бажаєте? Пива? Бренді?

- Краще чаю, - промовив Фадж, все ще не відпускаючи Гаррі.

За їхніми спинами почувся гучний скрегіт і відсапування - то Стен з Ерні тягли валізу й Гедвіжину клітку, збуджено роззираючись навсібіч.

- А чо', ти, Невіле, не сказав, хто ти такий насправді, га? - усміхаючись, запитав Стен, з-за плеча якого зацікавлено визирало совине обличчя Ерні.

- І ще, Томе: підготуй, будь ласка, окрему кімнату, - наголосив Фадж.

- Бувайте, - сумно попрощався Гаррі зі Стеном та Ерні.

- Бувай, Невіле! - гукнув Стен.

Фадж повів Гаррі вузьким коридором услід за Томовим ліхтарем. Вони увійшли в невеличку залу. Том клацнув пальцями - і в каміні запалав вогонь. Він розкланявся і вийшов.

- Сідай, Гаррі, - показав Фадж на стілець біля каміна.

Гаррі сів. Незважаючи на тепло від каміна, на руках у нього виступили сироти.

Фадж скинув свою смугасту мантію, підтяг темно-зелені штани і сів навпроти.

- Гаррі, я - Корнеліус Фадж. Міністр магії.

Гаррі, звісно, це знав. Він уже бачив Фаджа, але тоді він був у батьковому плащі-невидимці, тож розповідати про це Фаджові не випадало.

Том у фартусі поверх піжами приніс тацю з булочками та чаєм. Поставивши її на стіл між Фаджем і Гаррі, він вийшов з кімнати і