Шепіт на вітрі - Алан Маршалл
— Ми не збираємося з вами їсти, — сказала Сіра Шкурка.
— Гадаю, твій друг не відмовиться, — наполягала відьма.
Вона торкнулася плеча хлопця, і той розплющив очі. Спочатку нічого не второпавши, він не помітив відьми, що схилилася над ним, але раптом в його очах промайнув жах, і він здригнувся.
— Підводься, — промовила відьма солодким голосом. — Підводься і йди за мною. Я твій друг і не скривджу тебе. Ходімо.
Хитаючись, Пітер підвівся і втупився очима у відьму.
— Ходімо зі мною.
Як загіпнотизований, Пітер рушив слідом за нею. Він хитався, як п’яний, але під чарами її вкрадливого голосу заспокоївся, випростав плечі і твердою ходою йшов далі.
Сіра Шкурка вагалася. Вона не піддалася чарам відьми і могла б залишитися на місці, але ж як залишити Пітера? Кенгуру рушила слідом. По дорозі вона робила позначки, аби потім можна було вернутися до колоди. Сіра Шкурка знала, що Місячне Сяйво нікуди не піде зі свого пасовиська.
Відьма привела їх до невеликої хижі, схованої серед акацій. Це була поганенька хатинка з високим дахом і маленькими брудними віконцями. З одного боку був димохід, з іншого — невеличкий ганок.
Відьма і Пітер зайшли до кімнати, однієї-єдиної в хижі. Це був дивний покій. Біля вогнища тут сидів чорний кіт, на крокві під стелею причаїлася сова, у здоровенному казані, підвішеному на ланцюгу над вогнищем попід димоходом, щось тихо булькало.
У кутку височіла велика клітка з прочиненими дверцятами. Відьма завела Пітера до клітки. Сіра Шкурка засинала на ходу і, як зачарована, увійшла туди ж слідом за ними.
Саме цього відьма й хотіла. Вона крутнулася, вислизнула з дверей, заклацнула їх за собою й замкнула на ключ. Пітер і Сіра Шкурка стали в’язнями.
Очевидно, вони в ту ж мить заснули, бо, коли прокинулись, був вечір. Голова не боліла, чари не діяли. Відьма сиділа на стільці й лагодила мітлу.
— Прокинулися нарешті,— мовила вона, припинила свою роботу і вп’ялася в них очима. — Добре. Не хвилюйтеся, насолоджуйтеся життям. Поки що я вас не їстиму, дам вам кілька днів, щоб набрали ваги. За хвилину я полечу на Місяць. Мені треба його тепер щоночі підмітати: відколи американці й радянці почали посилати туди різні штучки, там стало страшенно брудно. З вами лишиться сова, кіт і ворона. Я незабаром повернуся.
Вона взяла мітлу під пахву й пішла. Невдовзі почувся свист — відьма летіла на Місяць.
— Ми потрапили в халепу, — сказав Пітер. — Я залишив чарівну пелюстку поруч з колодою, а без неї ми не зможемо зробити з відьми порядної особи.
— Нам не врятуватися, — мовила Сіра Шкурка. — Нас відгодують і з’їдять. Будемо сидіти тут, поки наберемо ваги, а потім — прямісінько в казан.
Вони обговорювали різні варіанти втечі, але все залежало від дружнього ставлення до них відьми, завоювати яке здавалось неможливим.
— Чому ти зняв ланцюжок із шиї? — розгнівано запитала Сіра Шкурка.
— Не знаю, напевно, втратив розум. Чому ти не зупинила мене? Ти могла це зробити, — розсердився Пітер.
— Це твоя пелюсточка, ти й маєш за неї відповідати.
— Може, й так, але це не знімає вини і з тебе.
Сіра Шкурка промовчала.
Трохи згодом Пітер мовив:
— Цікаво, де вона взяла стільки фотокамер? Поглянь-но туди.
Під стінкою лежало близько двох десятків фотокамер. Серед них була маленька механічна лопата, що працювала на батарейках.
— Відьма, гадаю, захоплюється фотографією, — сказала Сіра Шкурка. — Я запитаю в неї про це, коли вона повернеться. В усякому разі, нам треба бути з нею дуже люб’язними. Я не хочу сердити її.
Відьма повернулась майже на світанку, коли Пітер і Сіра Шкурка спали. Вона метушилася в кімнаті, готуючи їм сніданок, але оскільки друзі вже поїли із запасів, що містилися в сумці Сірої Шкурки, вони відмовилися від їжі. Відьма обурилась і пробубоніла щось про те, що зморить їх голодом і змусить підкоритися.
Сіра Шкурка намагалася завести з нею дружню розмову.
— Ви цікавитеся фотографією? — запитала вона.
— Зовсім ні,— відповіла відьма. — Я підібрала всі ці камери на Місяці. Їх привозять туди ракети, а я, коли підмітаю, забираю їх собі. Оцю лопату я знайшла, коли вона копала яму. Я захопила її з собою, але вона тут чомусь не працює. До того ж в мене чудова колекція фотографій. Якщо хочете, можете подивитися. Я проявила всі плівки, які були в фотоапаратах.
— Іншим разом, — відмовилась Сіра Шкурка — вона страшенно не любила переглядати фотоальбоми.
Пітер сидів, обхопивши голову руками, і думав над тим, як обдурити відьму. І придумав.
— А яку страву ви збираєтесь з мене приготувати? — запитав він.
— А що б ти хотів, щоб я з тебе зробила? — відьма йому на те.
— Я б хотів, щоб мене підсмажили і приправили листям бо-бо.
— Ніколи не чула про таке, — стримано відповіла відьма, але з усього було видно, що Пітерові слова її зацікавили.
— Ніколи не чули про бо-бо? — вигукнув Пітер. — За цією рідкісною рослиною шукають по всьому світові. Якщо покласти листя бо-бо у м’ясну страву, вони нададуть м’ясу неповторного присмаку. Мені розповів про неї горбань Мик і навчив, як знайти цю рослину в лісі. В неї такий чудовий смак, що люди присвячують усе своє життя пошукам бо-бо. Я не хотів би, щоб мене підсмажили без цієї приправи.
— А де ж її взяти? — поцікавилася відьма.
— Я бачив бо-бо в лісі, там, де ви нас спіймали, — сказав Пітер. — Хочете я принесу вам його?
— Опиши мені цю рослину, і я сама знайду її.
— Її не можна описати, її можна лише
