Шепіт на вітрі - Алан Маршалл

Загримів грім. Замок здригнувся, у шафі задзвеніли величезні чашки. Блискавка вилетіла з хмар, влучила у піч поруч з ногою велетня і розколола величезний камінь. Над тріщиною спалахнуло синє полум’я.

Пітер злякався, що блискавка влучить у стілець, на якому вони сиділи.

— У вашій кухні є громовідвід? — запитав він велетня.

— Немає,— відповів Джарра. — Я не думав, що від цієї печені виникне гроза. Я зараз покличу його.

Він визирнув у коридор і крикнув:

— Джордже, схоже на те, що я знову викликав бурю. Приходь негайно.

— Гаразд, — пролунав' густий бас з віддалених покоїв. — Йду.

Велетень повернувся до своєї печені і почав пробувати її величезною ложкою.

— Ще не готова, — пробурчав він і заходився знову розмішувати страву. Пара клубами підіймалася вгору.

У коридорі почулися важкі кроки, і до кухні увійшов середніх розмірів велетень, одягнений у вечірній костюм. Він ніс довгий мідний дріт із тризубом на кінці, на руках у нього були білі гумові рукавички.

— Це Джордж, — відрекомендував його велетень. — Це мій громовідвід. Коли я готую їжу, він завжди напоготові, щоб відводити блискавки.

Джордж уклонився і всміхнувся. Коли грім загуркотів, як барабанний дріб, Джордж почав розмахувати мідним жезлом у такт гуркоту. Пролунав страшенний удар грому, блискавка стрілою вилетіла із хмар, що громадилися під стелею. Джордж вчасно підставив свій мідний дріт і піймав її на тризуб. Полум’я з шипінням пробігло дротом, вилетіло крізь двері в коридор, завернуло за ріг, вискочило на подвір’я і встромилося в землю.

Джордж обернувся і, всміхнувшись, уклонився Пітерові й Сірій Шкурці, які з подивом спостерігали за ним.

— Як ти думаєш, ми маємо аплодувати йому? — запитала Сіра Шкурка.

— Очевидно, він чекає на це, — відповів Пітер.

Вони заплескали в долоні, і Джордж знову вклонився.

Раптом блискавка опалила його штани, і він почав хльоскати дротом навколо себе і вправно відводив безперервні блискавиці. Він черкав своїм жезлом навсебіч, ловив блискавки на льоту, спрямовував їх крізь двері в коридор, де вони рикошетом завертали за ріг і вибухали надворі.

— Вам подобається Джордж? — перекрикуючи гуркіт грому, запитав Джарра. — Я ніколи не зустрічав кращого громовідводу.

Джордж був щасливий від таких похвал. Буря вщухала, і на закінчення він одним помахом мідного жезла спіймав одразу дві блискавки. Одна за одною вони синім полум’ям сковзнули по дроту і з шипінням вилетіли назовні.

Упали перші краплини дощу. Джордж не міг допустити, щоб намок його вечірній костюм. Він подивився на стелю, крутнувся і вибіг з кухні.

— Тікайте! — кинув він Пітеру й Сірій Шкурці. — Зараз почнеться злива. — Швидше за блискавку кинувся він бігти по коридору. Грюкнули двері його кімнати, і він замкнув їх на ключ.

Дощ лив як із відра, падав на піч, у казан з печенею, у чашки, що стояли на полиці. Вода стікала зі столу чотирма водоспадами, підлога на кухні перетворилася на бурхливу річку, що текла в коридор.

— Місячне Сяйво потоне! — заволав Пітер. — Я прив’язав його до ніжки столу.

Хлопець і Сіра Шкурка злізли вниз по драбині. Вода на підлозі сягала Пітеру до пояса, насилу дістався він проти течії до Місячного Сяйва, який стояв під самісіньким водоспадом. Течія була така стрімка, що поні ледь тримався на ногах.

Пітер учепився за ніжку столу, щоб перевести подих. Вода вирувала навколо хлопця, розбивалася об ніжку столу на два потоки, які знову зливалися в один біля підніжжя шафи. Тут вода підхоплювала з відкритих полиць блюдця і глиняні миски і несла їх у шаленому вирі, наче флотилію дивних кораблів, до коридора.

Пітер і Сіра Шкурка пробилися до Місячного Сяйва тоді, коли поні, захлинаючись, бив по воді ратицями. Потік збив його з ніг, і він одчайдушно намагався звільнитися з прив’язі. Сіра Шкурка перерізала повід ножем, якого дістала з сумки, і визволила поні.

Вони попливли. Велетень волав:

— Де ви поділися? Я врятую вас. Я не дам вам потонути.

Він так змінився завдяки чарівній пелюстці, що тепер його насамперед турбувала безпека друзів, а не власне становище.

— Де ви? — гукав він.

Джарра не бачив друзів, бо в цей час бистрина несла їх під столом. До того ж у нього самого було повно проблем — пропала печеня, у печі загас вогонь, під ногами валявся затоплений кухняний посуд. Велетень подряпав ногу об порожню консервну бляшанку і вдарився головою об здоровенний млинок на каву, що висів на стіні.

Пітер кликав Джарру, але його голос губився в клекоті води. Хвилі кидали їх у різні кінці кухні. Раптом вони потрапили у гігантський вир, який затягував їх все глибше й глибше у свою круговерть, звідки долинав страхітливий булькіт.

— Ми потрапили до зливної раковини, — закричав Пітер, який зрозумів, що то за булькіт.

Друзям пощастило, хвиля відкинула їх назад, і Місячне Сяйво спромігся видертися на край раковини й потяг за собою Пітера та Сіру Шкурку. Вони вчепилися за підпругу, а поні, упираючись міцними ногами в підлогу, витяг їх за собою. Вони кинулися в потік, що обминав раковину, і їх понесло до дверей, де всі потоки зливались у широку стрімку ріку, яка вихлюпувалася через поріг кухні в коридор. Пітер і Сіра Шкурка трималися за Місячне Сяйво, який плив з піднятою головою, роздуваючи ніздрі. Вони пірнули і виринули вже в коридорі. Бурхливий потік за мить викинув їх на подвір’я, вода розтікалася по землі.

Сіра Шкурка струсила воду з хутра. Пітер змок до нитки, але, опинившись на сонці, моментально висохнув. Він був убраний у синій оксамитовий каптан із золотими гудзиками, на голові знову мав капелюха з перами, а на ногах — чудові