Сонячна магія - Андрій Левицький

— Коли народ побачить страту акса, всьому настане край, — сказав невдоволений Жур Харлик. — Люди й без того збуджені, жадають крові. А отримають криваве видовище — і заспокояться. Мусимо діяти до страти.

— Як діяти? — насторожився господар.

— Штурмувати палац. Девідсон повинен урочисто, перед зібранням усього народу, заколоти графа. Тоді нам повірять.

— А чаклун?

— Поки що не можу сказати, як упоратися з ним. Що нині діється з Інельдою?

— Наскільки мені відомо, Мармадук замкнув її в чарівному ложі. Ця така незрозуміла… штука знаходиться в Наперстку. Вона змушує поринати в глибокий синій сон.

— Щит мені! Меч! — знову хрипко вигукнув Боден Девідсон.

— Правильно, — підбив підсумок Харлик. — У поєдинку з графом наш славний Ед повинен мати пристойний вигляд. Вам, Нілсоне, доведеться сьогодні вранці викласти грошики за нові обладунки для нього. Я скличу вірних прибічників та готуватимуся до нападу на палац.

Напівзруйновані ворота, якими можна було ввійти до підземного міста, ніким не охоронялись. Поміж двох перекошених колон зіяло глибоке темне провалля, із якого догори здіймалося щось схоже на мерехтливий яскраво-червоний димок.

Кукса Пляма відпустила Бобрика, який відразу ж присів навпочіпки та заходився розтирати плече.

— Спершу я хотіла приволокти тебе до графа та обміняти на Спритника, — мовила дівчина. — Та, бач, передумала. Все одно пуття з того не вийде, граф на таке не погодиться.

— Хто такий цей спритник? — простогнав Бобрик.

— Для тебе — Пак Спритник! — відрубала Проноза. — Він, щоб ти знав, вибавив тебе з рук графової варти!

— То це той! — зойкнув хлопчисько. — Ох, і здоровий же лось!

Кукса розвернулася й вліпила йому потиличника.

— Чого ти знов?! — заскімлив Бобрик.

Поки вона тягла його, Бобрик разів зо два намагався втекти, а одного разу навіть побився з нею, та швидко відмовився від своїх намірів, бо врешті-решт втямив, що з такою Пронозою йому не впоратись.

— Кажи, де вони точно, ті темниці, — звеліла вона. — І хто їх стереже?

— Та звідки маю знати? У тюрму, яка в підвалах королівського палацу, можна потрапити, й можна вийти. Але з темниць оцих не виходять. Хоча мені розповідали, що вони в північному крилі, під річкою…

— А що то світиться?

— Ну ж ти й дурна! Це гном’яча лупа, пліснява така. Вона харчується людьми й світиться в темряві.

— Ким харчується? — не второпала Проноза.

— Людьми, кажу! Якщо хтось, приміром, засне там, унизу, де-небудь на землі, то вона полізе по ньому й за ніч дочиста з’їсть. Самі кості зостануться, та й ті блискучі, зовсім об’їдені. Тому там ніхто й не живе.

— Ну гаразд, — по нетривалому роздумі промовила Кукса. — Я, звісно, побоююся трішки, але ж Спритника все одно рятувати треба. Бувай, Бобрику, до зустрічі… — Вона рішуче розвернулася до колон, що біліли в пітьмі.

— Стій! — скрикнув позаду хлопчисько. — Ти що, збираєшся туди сама?

Кукса не озвалася. Мовчки поминула ворота й почала спускатися вузькими, вкритими мохом сходами. Невдовзі стало прохолодніше й мерехтлива каламуть гном’ячої лупи витіснила бліде світло Пані-Місяця. Сходи закінчилися невеликим коридором. Кукса перетнула його, минула крутий поворот… і раптово зупинилася, тому що далі підлоги не було.

Біля її ніг зіяла безодня.

Проноза завмерла, розгублено дивлячись у гігантське провалля. Дальній його край просто губився — пітьма ховала його. Все-таки «безодня» — недоречне слово, вирішила акса, «дуже глибока ущелина» точніше буде. Цікаво, скільки ж тут ліктів? — вона зазирнула вниз.

Дна, як і дальнього краю, видно не було, хоча, зважаючи на все, відстань до нього дорівнювала приблизно милі…

І вся ця миля була заповнена руїнами. Будинки, — але не такі, як у Літоні та інших містах, що їх досі бачила Пляма, — а багатоповерхові, височенні та жахливо перекошені, височіли тут і там без будь-якого порядку чи плану. На їхніх дахах (а деякі з них були просто під ногами в Пронози, в той час як інші — далеко внизу) зіяли діри. Поверхи різних будівель з’єднувалися один з одним висячими містками та сходами. Весь підземний простір був ущерть наповнений тьмяним червоним світінням, хвилі якого здіймалися від гном’ячої лупи, що поприставала до стін і дахів.

Позаду щось хруснуло, вона почала озиратися, і її п’ята зіслизнула з краєчку — Проноза майже втратила рівновагу, однак хлопчисько встиг