Гаррі Поттер і Напівкровний Принц - Джоан Роулінг
- Це міг би сказати й п’ятикласник, - зневажливо кинув Снейп. - Інферій - це труп, що його воскресило закляття темного чаклуна. Він не живий, а просто виконує, як маріонетка, накази того чаклуна. Привид, як ви вже мали б знати, це залишений на землі відбиток душі, що відійшла в інший світ... і він, як нам глибокодумно роз’яснив Поттер, прозорий.
- Те, що сказав Гаррі, нам дуже корисно знати, якщо доведеться їх розрізняти! - обурився Рон. - Коли ми зіткнемося з таким віч-на-віч у темному провулку, то треба буде якнайшвидше побачити, чи має його тіло масу. Ми ж не почнемо його розпитувати: «Вибачте, ви часом не відбиток душі, що відійшла в інший світ?»
Класом прошелестів смішок і миттю вщух від погляду, яким усіх обвів Снейп.
- Ще десять очок з Ґрифіндору, - повідомив він. - Від тебе, Рональде Візлі, я нічого мудрішого й не сподівався. У тебе самого така маса тіла, що не можеш за допомогою явлення переміститися в класі навіть на півсантиметра.
- Ні! - прошепотіла Герміона, хапаючи за руку Гаррі, який гнівно відкрив було рота. - Немає сенсу, тільки чергове покарання заробиш, перестань!
- А зараз розгорніть підручники на сторінці двісті тринадцятій, - самовдоволено посміхнувся Снейп, - і прочитайте перші два абзаци про закляття «Круціатус»...
Цілий урок Рон сидів незвично тихенько. Коли пролунав дзвоник, Лаванда наздогнала Рона й Гаррі (Герміона наче здиміла) і почала обурюватися Снейпом, який кепкував з Ронових невдалих спроб явлення, та це Рона лише роздратувало й він од неї втік, пішовши разом з Гаррі до туалету.
- Снейп таки правду каже, - промимрив Рон після того, як хвилини зо дві дивився в потріскане дзеркало. - Не знаю, чи варто мені складати той іспит. Я просто не в’їжджаю в те явлення.
- Можеш записатися на додаткові уроки в Гоґсміді й побачити, що з того вийде, - розважливо порадив Гаррі. - Думаю, там буде цікавіше, ніж скакати в дурнуватий обруч. Якщо й після того ти будеш... ну, знаєш... не такий вправний, як хотів би, то перенесеш іспит і складеш його разом зі мною вліт... Мірто, це ж хлопчачий туалет!
З унітаза, в кабінці в них за спинами, випурхнув привид дівчини, завис у повітрі й дивився на них крізь товсті, білі й круглі окуляри.
- О, - сумно сказала Мірта. - Це ви.
- А кого ти сподівалася побачити? - здивувався Рон, дивлячись на її відображення в дзеркалі.
- Нікого, - відповіла Мірта, похмуро колупаючи прища на підборідді. - Він казав, що прийде мене побачити, а потім і ти теж обіцяв мене провідувати... - вона докірливо глянула на Гаррі, - ...а я вже стільки місяців тебе не бачила. Я розумію, що від хлопців не варто багато сподіватися.
- А ти хіба живеш не в дівчачому туалеті? - уточнив Гаррі, який уже кілька років намагався обходити той туалет десятою дорогою.
- У дівчачому, - відповіла вона, сумно стенувши плечима, - та це не означає, що я не можу відвідувати інші місця. Пам’ятаєш, я якось приходила й бачила тебе у ванній?
- Ще й як пам’ятаю, - зізнався Гаррі.
- Я думала, що йому подобаюся, - жалібно простогнала вона. - Може, якби ви звідси пішли, то він би повернувся ... ми маємо так багато спільного... я впевнена, що він це відчуває...
І вона з надією поглянула на двері.
- Коли ти кажеш, що ви маєте багато спільного, - запитав Рон, якого це вже почало смішити, - то маєш на увазі, що він теж живе в трубі під унітазом?
- Ні, - виклично заперечила Мірта, а її голос луною розійшовся по кахлях старого туалету. - Я маю на увазі, що він чуйний, що люди теж з нього знущаються, і він теж почувається самотнім, йому нема з ким поговорити, але він не соромиться виявляти свої почуття й плакати!
- Тут плакав якийсь хлопець? - зацікавився Гаррі. - Маленький хлопчик?
- Не має значення! - відрізала Мірта, і її маленькі, заплакані очі втупилися в Рона, що вже відверто сміявся. - Я обіцяла, що нікому не скажу і заберу цю таємницю з собою в...
- ...тільки не в могилу, - захихотів Рон, - скоріше, в каналізацію.
Мірта люто завила й шубовснула назад в унітаз, від чого вода перелилася через край і хлюпнула на підлогу. Знущання над Міртою трохи піднесло Ронів настрій.
- Маєш рацію, - погодився він, закидаючи на спину свою шкільну сумку, - я запишуся на ті уроки в Гоґсміді, а потім вирішу, чи складати іспит.
Отож, коли настали вихідні, Рон приєднався до Герміони й решти шестикласників, яким виповнювалося сімнадцять років якраз вчасно, щоб через два тижні складати іспит. Гаррі з заздрістю спостерігав, як вони збираються в село; він скучив за цими відвідинами, до того ж це був особливо гарний весняний день, коли чи не вперше за довгий час небо прояснилося. Проте він вирішив скористатися вільним днем, щоб іще раз спробувати проникнути в кімнату на вимогу.
- Краще б ти, - порадила Герміона, коли він у вестибюлі поділився з нею і з Роном цими намірами, - пішов до Слизорога і спробував виманити в нього спогад.
- Та я вже пробував! - сердито огризнувся Гаррі, і це була правда. На цьому тижні він затримувався в класі настійок після кожного уроку, намагався загнати Слизорога на слизьке, але вчитель завжди так швидко зникав з підвалу, що Гаррі не встигав його наздогнати. Двічі Гаррі підходив до його кабінету і стукав, але відповіді не було, хоч за другим разом він почув, як хтось негайно приглушив звук старого грамофона.
- Герміоно, він не хоче зі мною розмовляти! Я намагався застати його на самоті, але він постійно цього уникає!
- А ти не здавайся, ясно?
Коротка черга учнів перед Філчем, що, як завжди, тицяв у них чуйником таємниць, просунулася на кілька кроків, і Гаррі нічого не відповів, щоб сторож його не підслухав. Він побажав Ронові й Герміоні успіхів, а тоді розвернувся й подався мармуровими сходами вгору, сповнений рішучості, незважаючи на Герміонині слова, присвятити годинку-дві кімнаті на вимогу.
Коли його вже не було видно з вестибюлю, Гаррі вийняв з сумки Карту Мародера і плащ-невидимку. Заховавшись
