Бунт моїх колишніх - Ірина Сергіївна Потаніна

— Виходить, Артем врятував друзів від в’язниці, - скінчила я Жорикову думку.

— Саме так. І врешті-решт він уже сам зрозумів, що робить, та працював на мене не на страх, а на совість.

— Не ухиляйся від основної теми, — попросила я.

— Коли я зрозумів, наскільки міцно в справі зав'яз твій колишній чоловік…

— Який?

— Розвела тут гарем! Нащадки випустять багатотомну енциклопедію: «Чоловіки Катерини Кроль» з алфавітним покажчиком і стислими повідомленнями про кожного… Про Робіна я тоді ще не знав. Отож, я вирішив, що тобі про цю справу знати протипоказано. Твоя тонка вразлива вреднючість не витримала б. Погодься, ти не змогла б грати проти Шурика!

Незважаючи на нову образу, я не могла не визнати його правоту.

— І цього ще замало. — Шурик, який частково зізнався мені в своїй причетності до справ Дітей Дєточкіна, напевно став би тепер обережнішим і почав відверто мене уникати.

— Навіщо ж тоді він тобі все розповів?

— Я хотів отримати пораду, — похмуро озвався Шурик, — несподівано виникаючи в дверях. — А цей недолюдок зажадав від мене цілковитої відвертості. Тоді я ще не був готовий відкривати чиїсь імена. Тож я віддав перевагу власним методам. Жорик правий. Якби він не виїхав, я б розповів хлопцям про свій прокол. Можливо, через своїх знайомих у міліції Робін би постарався нейтралізувати Георгія.

— Тому я й визнав за необхідне імітувати власний від'їзд, — закінчив Георгій.

— Своєю брутальністю ти, як завжди, розполохав людей! Якби нічого не вимагав від Шурика… — мене тішила можливість підкреслити Георгієві промашки.

— Далі було ще веселіше, — він і не збирався зважати на мої слова. — Хочеш бути щасливим — будь ним, — (мене це по-справжньому вразило: раніше й не підозрювала в Жорикові такої начитаності, принаймні, цитат із класиків аж ніяк не очікувала). — Я вирішив сам створити собі робоче місце. Знаючи, хто зможе добре заплатити за збереження авто, а також маючи від Артема відомості про майбутні жертви, я пішов на переговори з нашим співаком.

— Виходить, ти справді поїхав? — я відчула полегшення. Той факт, що Жорик бодай у дрібниці не обманював мене, трохи втішав.

— Так, але тільки на один день. Отримав замовлення й поринув у розслідувати цієї справи з головою. Насправді Артем знав дуже мало. Його знань було достатньо лише для того, щоб знешкодити його друзів. Я обіцяв цього не робити. Крім того, мене не цікавили пацани-виконавці. Мені потрібен був Робін. А доступу до Робіна Артем не мав. Тоді я вирішив серйозно трусонути Шурика, чи Метра, як називали його хлопці. І що ти думаєш? Виявилося, що Метра вже й духу нема. Тепер доводилося шукати і його.

— Стривай, — знову перебила я, — ти хочеш сказати, що цей негідник Артем, який навмисне залишив покаліченою нашу стелю, не зашпаровував дірки між квартирами для того, щоб…

— Так. Щоб я міг слухати його переговори. Сусідові набридло переказувати їх мені, ось він і скористався такою вдалою для безпечного шпигування обставиною… Не дивися на мене так! Я вилаяв його, коли дізнався. До речі, саме тоді я й мав необережність сказати йому, що ти — наша людина.

— Слухай-но, а чому ти не розповів мені про те, що сусід намагався пограбувати банк?

— Так і знав, що ти до цього причепишся… Розумієш, Артем тоді так налякався власного вчинку, що прибіг до мене та все розповів і навіть не помітив, що на кухні в цей час сидів Шурик. Ми вирішили, що в справу й без тебе втаємничено забагато люду… Крім того, не забувай, Тимко ж намагався пограбувати твою маму… Я вирішив, що тобі не варто гострити зайвого зуба на сусіда.

— Господи, як тобі не сором?! Якої ти, виявляється, поганої думки про мене…

— Не час для дорікань, ти згодна? Давай посваримося пізніше, гаразд? Отож, про сусіда…

Як з'ясувалося, Тимко робив мені стільки послуг, бо вважав, що я дію заодно з Георгієм. Трохи згодом, коли ми перемовилися з сусідом про це, з'ясувалось, що він і не припускав наявності в мене власного плану. Усе, аж до моєї згадки про якусь кішку того дня, коли Тимко, щоправда, без жодного успіху, намагався ввести в них із Жориком пароль «Чорна кішка», вказувало, що я працюю разом із Георгієм. Коли сусід помітив, що за ним стежать, вирішив більше не ризикувати, зустрічаючись із Жориком. Ось чому він просив мене переказати, що хвіст позбавляє його можливості діяти. Моє бажання ввійти в банду Артем сприйняв як наказ Георгія.

— Давай усе по порядку, — благала я, знову остаточно заплутана.

— Я почав розслідування…

Виходило щось немислиме. Виявляється, саме Жорик накинувся на мамину знайому операціоністку з розпитуваннями про Ожигова. Через нього Равлик відмовився відповідати взагалі на будь-які запитання. Причому Георгій вважав, що його методи, найголовнішою метою котрих був ефект несподіванки, обов'язково спрацювали б, коли б я не зачепила в розмові з операціоніскою цієї теми.

— Навіщо взагалі тобі знадобився Ожигов? — я ніяк не могла вгамувати свого обурення.

— Щоб знайти злочинця, просто необхідно багато чого з'ясувати про жертву. Робін, як стверджував Артем, ретельно копирсався в минулому та сьогоденні людини, перш ніж записати її у свої жертви. Виходить, хтось із оточення цих жертв повинен був співпрацювати з Робіним.