Бунт моїх колишніх - Ірина Сергіївна Потаніна
— Я ось думаю, — я досі не могла отямитись після шквалу подій, — наскільки простіше та безболісніше ішла б уся ця справа, якби ми з самого початку були відверті одне з одним.
— Наскільки? — демонічні очі Георгія глузливо посміхались.
— Дуже набагато! — авторитетно заявила я. — Давай пообіцяємо надалі не лукавити одне перед одним. Ніколи. Я обіцяю. А ти?
Вимовляючи останні слова, я непомітно схрестила пальці за спиною. Головне, хай Жорик пообіцяє. Мені до смерті набридли всі ці замовчування з його боку, бо вони створюють страшенну плутанину в житті в цілому та в наших стосунках зокрема. Звичайно, хотілося б бути зараз цілком чесною. Але, на жаль, існували в моєму житті речі, розповісти про які Георгію було б немислимо. Приміром, він ніколи не пробачив би мені, коли б довідався, що я, хоча й опосередковано, та все ж допомагала Робіну втекти.
— Кгм… І я обіцяю, — повільно промовив Жорик. Я раптом помітила, що одну руку він також тримає за спиною. Жорик простежив за моїм поглядом і все зрозумів. Ми обоє розсміялися.
— Ну гаразд, гаразд, — і далі сміючись, Жорик, витяг обидві руки перед собою та розставив пальці, — обіцяю бути з тобою цілковито відвертим!
Така несподівана перемога викликала в мене навіть розгубленість, тож я не встигла приховати вираз дитячого, майже дурнуватого захвату, що відразу відбився на моєму обличчі. Погляд Жорика став раптом зворушливо теплим.
— Добре, коли ти справжня, — він посміхнувся. — Знаєш, я таки хочу бути відвертим. Не збирався тобі говорити, боявся, що засудиш, не зрозумієш… Одним словом, я знав, як можна було спіймати Робіна. Знав прізвище, під яким він спробує виїхати з країни. За своїми давніми каналами з'ясував, які документи він замовляв. Але я не збирався зупиняти його. Адже насправді він нікому не бажав зла. Ти, напевно, не повіриш. І, знаєш, я не жалкую, що дав йому змогу втекти. Мені здається, я вірно вчинив.
Ось така запізніла однодумність. Втім, у нашому з Жориком житті всі позитивні аспекти виявляються завжди випадково та невчасно. Наша нині майже доросла дочка стверджує, що це добре. Каже, що через усілякі збіги, непорозуміння й безглуздя, котрі постійно відбуваються з нами, у нас так і не залишилося часу, щоб досконало вивчити одне одного та розчаруватися. «Головне — щоб весело й цікаво, тобто як у вас», — запевняє вона. І ми обоє ствердно киваємо. Я — щиро погоджуючись. Цікаво, а Жорик? Здається мені, він це робить просто з ввічливості. Хоча, напевне, те саме він думає про мене.
Р. S. За місяць по вищеописаних подіях усі телевізійні новини почали наввипередки обурюватися з приводу того, що в одному з великих міст нашої країни з'явилась банда викрадачів авто. Злочинці викрадали іномарки забезпечених людей і підкидали замість них вітчизняні автомобілі. «Купуйте українське!» — закликала візитівка, котру грабіжники незмінно залишали на місці події.
Прокоментувати ці факти ні я, ані Жорик із Шуриком, ані, тим більше, вітчизняні виробники автомобілів, ніяк не змогли.
Оглавление Пролог Розділ перший, що весь час намагається стати для героїні останнім Розділ другий, котрий спокутує частину гріхів попереднього Розділ третій, що ратує за відсутність неправди, дружню відвертість і взагалі за мир у всьому світі Розділ четвертий, котрий стверджує, що всяк, хто шукає в темній кімнаті чорну кішку, ризикує заблукати Розділ п’ятий, той, що відкриває схованки і Розділ шостий, котрий підтверджує, що все в цьому світі взаємозалежне, а багато що й просто взаємне Розділ сьомий, який проливає тьмяне світло на все, що відбувається Розділ восьмий, котрий усіх посилає з корабля на бал Розділ дев'ятий, котрий підглядає, підслуховує та витворяє інші непристойні штуки Розділ десятий, котрий примудряється переконати всіх, що краще б його й не було зовсім Розділ одинадцятий, який усіх залучає до співучасті Розділ дванадцятий, котрий усе
