Ворог, або Гнів Божий - Сергій Русланович Постоловський
Полковник Мирон покидав цей безнадійний світ.
– Руки догори! Не рухатися! Зброю на землю! Застрелю, суко, наче скажену собаку! Сидіти! Стояти! – з усіх сторін до нього долітали слова, накази, але він і так уже зрозумів, що в той день вони не здобули цілковитої перемоги. Хоча й не програли.
Іван оцінив ситуацію, підвів догори руки і повільно почав підійматися з землі.
Він стояв і дивився кудись повз увесь той натовп, що бажав його арешту, а хтось і його смерті. І не бачив він перед собою нікого і нічого, окрім Мирона, Ірини, Андрія, генерала й багатьох інших друзів та побратимів, яких у нього забрала війна. Він знав, що все було не пустим, не даремним і тому сміливо йшов на свою Голгофу, залишаючись жити, аби після знову і знову мститися тим, хто забрав у нього друзів.
Таким уже він народився.
Таким уже йому помирати.
* * *
Принцип отримав 12 років позбавлення волі за вбивство тих, хто грав його Україною, наче солом’яною лялькою.
Мирона поховали у Києві, поруч з Андрієм Хворостенком.
І тільки Нечипайло спав у своєму ліжку, зі своєю дружиною, у новій квартирі, придбаній на генеральські гроші, давився сльозами, пив горілку і благав Господа нашого Бога, аби він дав йому сил не втратити розуму. Адже він так потребував того розуму, аби побачити єдиний вірний шлях, який відкривав би дорогу до свободи його друга – капітана українських спецслужб Івана Принципа.
До осені російських бунтів залишалося три з половиною тижні.
За ними мали слідувати державна змова і зрада в оточенні президента Росії.
Вашингтон добряче попрацював над операцією, яку він ніколи не зміг би реалізувати без українців.
Шкода тільки, що про це вони дізналися останніми.
Гаага вже чекала на ворога, який боявся того міста навіть дужче, ніж власної смерті.
6 лютого 2015 року – 8 березня 2016 року.
Примітки
1
CL-20 – гексанітрогексаазаізовюрцитан, поліциклічний нітрамін, потужна вибухова речовина. Один кілограм цієї речовини спричиняє руйнування, для яких потрібно 20 кілограмів тротилу.
