Ворог, або Гнів Божий - Сергій Русланович Постоловський
Вже за годину він зробив офіційну заяву.
– Говорити гірко і тяжко. Не існує таких слів, аби виразити те, що наразі переживають і відчувають усі росіяни. Але я буду казати.
Сьогодні сталася трагедія російського народу. Терор вдарив у саме серце нашої батьківщини. Підступні вороги пішли на цинічну підлість, зрозумівши, що їм ніколи не здолати нас у відкритому, чесному поєдинку.
Ворог не спить. Він діє. Намагається вдарити нас у саме серце, вирвати його з нашого тіла, позбавити права бути тим, ким ми є.
Але йому не залякати нас! Росія – велична та самодостатня. Могутня і непереможна. Єдина та справедлива.
Наші вороги мають знати, що ми нікому не дозволимо кривдити нас. До кожного з них прийде кара. Ми виловимо кожного мерзотника, і він розплатиться за смерть росіян. Ми не будемо пробачати того, чого не можна пробачати ніколи.
Знаю, що цей жахливий теракт був організований силами, які не можуть спокійно існувати в одному світі, де є Росія. Тому ми примусимо нас поважати. Якщо ж вони не будуть нас поважати, вони стануть боятися Російської Федерації. Саме це я обіцяю всім росіянам та нашим ворогам, із якими тепер не може бути жодних компромісів.
Він говорив недовго, але його слухали в усіх куточках планети Земля. Міжнародна спільнота зрозуміла, що теракт на Красній площі розв’язує Росії її криваві руки. Проте найсильніші держави світу розуміли і те, що вони не дозволять Москві трактувати історію та будувати майбутнє виключно за її волею. Тим паче, ніхто з могутніх світу цього не збирався дозволяти Кремлю використовувати терористичний акт як фактор нападу на суверенні держави, привід для шантажу або ж чергову брехню для порушення норм міжнародного права.
– Теракти бачили Вашингтон із Нью-Йорком, Лондон, Париж та Брюссель, Мадрид і Делі. Ми не дамо йому грати мапою світу, – сказали лідери Сімки і почали готуватися до великої війни.
Йшов час, а війни ще не було. На Заході зрозуміли, що Росія вичікує, планує і щось готує. І коли в перший день літа 2019 року на екранах телевізорів знову з’явися володар Кремля, він приголомшив світ своїми словами:
– Найгірше зло – те, яке поруч. Найбільший біль приносять ті, кому віриш.
Так сталося і зі мною. Так сталося з усією Росією.
В цьому житті можна пробачати багато речей, але не зраду, яка вартує твоїй батьківщині найдорожчого – життя людини. Минуло три тижні від того трагічного дня, коли на Красній площі від рук терористів загинули росіяни. Тоді я сказав, що нікому не пощастить сховатися від гніву російського. Я дотримав свого слова. Я знайшов того, хто є частиною терористичного організму, зрадницького шпигунського світу, чию руку проти нас направляють з тих країн, що їх ми вважали своїми партнерами.
Камера з’їхала вправо, залишивши на хвильку президента Росії поза екраном, і телеглядачі побачили обличчя глави Адміністрації президента Ірини Ясинської.
Вона сиділа, прикута кайданками до крісла. Верхня губа розбухла, а під лівим оком виднівся синець, який ось-ось мав заграти усіма кольорами райдуги.
– Знайомтесь – ворог і шпигун Ірина Максимівна Ясинська, яку я місяць тому призначив главою власної адміністрації. Вродлива, розумна, хитра, витримана, справжня залізна леді, яку роками готували, аби вона нищила усе те, що є дорогим для простої російської людини.
Що роблять з ворогами? Їх знищують. Саме це ми зробимо і з Ясинською, через яку загинули люди, яка планувала моє вбивство та ліквідацію перших осіб Росії, зокрема патріарха нашої православної церкви.
Докази її провини беззаперечні. Гадаю, світова спільнота зрозуміє і наше рішення, і нашу волю жити на планеті Земля.
За цим пішла заставка, а Іван Принцип завив у своїй холостяцькій квартирі, Євген Мирон не міг повірити в те, що чує, Микита Нечипайло обхопив голову руками і тихо заплакав, сидячи в своєму робочому кабінеті. І лишень Гарун із Забіякою мовчки випили горілку і відвернулися один від одного.
Того дня вже ніщо не могло повернути їм настрій.
Президент Росії узяв рукою Ірину за підборіддя, стиснув його, вдивлявся їй в очі, а потім спитав:
– І ти думала, що я від самого початку не зрозумію твоєї мети? Чому усі вважають мене дурнем? Я розвідник, Ірино. Старий і гарний професіонал, якому судилося повернути Росії її велич.
Він відпустив її обличчя, мав вже йти геть, але передумав і сказав:
– А за теракт вам моя величезна подяка. Чистка – вона завжди збуджує кров та гуртує маси. І це нам зараз потрібно, як ніколи. Шкода, що ти обрала не той шлях. Дуже шкода.
Тобі не варто було мені розповідати про вашого смертника. Так би мала більше шансів на перемогу. І хто тільки там усе планує? Ідеалісти і романтики?
І за цим питанням слідував його сміх, яким він задовольняв своє невгамовне его.
Епілог
* * *
– Навіщо ти це зробив, Айріше?
– Що саме?
Шеф показав йому рукою на екран, що висів навпроти нього, натиснув кнопку пульта, і Айріш побачив новину, що летіла через усю Атлантику, вкотре за останні роки акцентуючи увагу на небезпеці життя в Україні.
– Сер, ви гадаєте, що я причетний до цього? – у голосі Айріша Соммелі не було ані гніву, ані обурення, ні страху, ні жалю.
Досвідчений агент пострадянського простору, оперативник від Бога, один з творців операції «Анаконда», який двадцять два роки життя віддав служінню своїй країні та роботі в ЦРУ, він знав, що керівництво не зможе нічого довести. Та й не буде цього робити, адже вони виходили на фінішну пряму. Все інше не мало значення.
– Наша людина працює. Її репутація – беззаперечна. Легенда – бездоганна. Він починає формування мережі. Нам поталанило завести ще чотирьох агентів. У різні структури. Усі вони мають доступ до інформації. Вкрай важливої інформації. По всій території Російської Федерації. На осінь почнуться бунти. Санкції посиляться. Незадоволення олігархів зросте. Оточення буде нервувати. До зими ми його скинемо. І росіяни самі завезуть його до Гааги, – сказав Айріш Соммелі, дивлячись повз свого шефа.
Заступник директора ЦРУ з питань розвідки знав, що Соммелі має рацію. На Айріші трималася мережа, їхня мережа, яку вони створювали не один рік, ризикуючи кожного дня, кожної миті, послідовно, не поспішаючи розставляли своїх людей
