💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Анна
5 липня 2024 12:37
Джеймс Олiвер просто класний автор книг. І до речі, класний сайт. Молодці
Бродяги Пiвночi (збірник) - Джеймс Олiвер Кервуд
Юрій
7 червня 2024 13:40
Чудовий приклад якісної сучасної української книги!👍
Лис та інші детективні історії. - Мирослав Іванович Дочинець
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Детективи » Вовкулаки не пройдуть - Валерій Павлович Лапікура

Вовкулаки не пройдуть - Валерій Павлович Лапікура

Читаємо онлайн Вовкулаки не пройдуть - Валерій Павлович Лапікура

- Ну, це так називалося “створював”. А насправді - заганяв людей: і кулаком, і матюком, а то й прикладом межи плечі. А як хтось рипнеться, його одразу в “підкулачники” - і за Можай. А коли перед голодовкою у нас у селі храм Святого Миколи закривали, то ніхто з людей не погодився хреста з куполу скидати. Так цей Рейтаровський сам видряпався! Люди його проклинали, а начальство натомість на кожній нараді у приклад ставило. І хитрюще ж стерво: в голови колгоспу не подався, бо знав, що як не так, то у нього першого голова полетить. У вічні парторги записався.

- А що люди?

- Ти ж наших людей знаєш. Терпіли. Думали: або Рейтаровський перебіситься, або влада порозумнішає. Але коли одного дня побачили, як комісар священика, рабина і ксьондза на одному полудрабку в районне гепеу відвіз!… сиділи, бідолахи, як горобчики, обійнявшись і кожен по-своєму молився. Так слід по них і згинув. Отоді хтось забив комісарові вночі двері й вікна і підпалив. Так він, як вужака, через комина втік. Тільки підсмалився трохи. Чекісти ходили селом, мов ті боцюни, всіх на допити перетягали, та й не по разу, та так нічого й не знайшли. А “погорілець” у тридцять третьому відігрався: так план по хлібозаготовкам перевиконав, що не те що собаки живого - людей у селі не лишилося.

- А що він у війну робив?

- Знову ж таки, діло темне. Із села здимів, ледь німці кордон перейшли. А повернувся десь аж у сорок сьомому. Кульгавий, із костуром і на піджаку - пару медальок брязкає. Та чекайте!… У мене ж в альбомі фото є. На сорокаріччя Перемоги знімалися - у вісімдесят п’ятому. І десь одразу потому цей вічний комсомолець і помер.

Свекор притяг із сусідньої кімнати величезний сімейний фотоальбом, погортав і тицьнув пальцем:

- Ось він, зі своїм костуром. У першому ряду.

Ми з братиком прикипіли поглядами. Фотографія як фотографія, таких у кожного в селі у кожному ж альбомі повно. Під сільрадою стоять у два ряди чоловік зо тридцять людей, попереду ветерани з переляканими обличчями і бойовими нагородами на стареньких піджачках. У центрі, як водиться, двоє голів - колгоспний і сільрадівський.

Той, на кого вказав свекор, вирізнявся хіба що не переляканим, а якимсь тупим виразом обличчя і повною відсутністю будь-яких ознак життя в очах. І ще - справді мінімальною кількістю нагород. Ліворуч - самі медалі, праворуч новенький Орден Вітчизняної війни. Як не раз казав свекор, “останній привіт від Льоні-маразматика”. Малося на увазі, що Брежнєв до чергової дати сипонув цю нагороду щедрою рукою всім підряд: і тим, хто в атаку ходив, і тим, хто в тилу на складах мордяки відгодовував. До речі, про відгодовані мордяки: свекор і тут виявився правий. Бо старий Рейтаровський таки й справді був викапаний куркуль із отої картини. Тільки добряче постарілий.

- Цікаво, тату, а де ж це він воював, що так скупо нагородили?

- Де він там воював - як питали, відмовчувався. Лише як Сталін помер, натякнув пару разів, мовляв: спеціальне завдання в тилу виконував. Там і поранення заробив.

- Знаю я той тил. Либонь або в районі Самарканду, або ще далі.

- Товариство, стоп! - вигукнув Олексій. - ми що - слідчу версію розкручуємо чи пишемо дописа в редакцію “Історія міст і сіл України”? Як я розумію, той перший на селі комсомольський чи то куркульський активіст-ентузіаст у покійника Панченка-старшого не вчився. Бо старший від нього років на двадцять п’ять. Отже, йдеться про Рейтаровського-середнього, як вказано у цьому детективі, чи як там його - 1948-го року народження, члена ВЛКСМ, виключеного згодом з подання слідчих органів прокуратури, випускника Великоколодівської середньої школи. Сорок восьмий рік народження - це йому зараз скільки?… Сходиться. Що він робив на момент убивства? Горобцям дулі давав! Після закінчення школи, як неповнолітній перебував на тимчасовому утриманні батьків.

- Братику, щось воно тут не тулиться. Наскільки я розумію, на ті часи син такої поважаної людини просто таки зобов’язаний був одразу після школи поступити до якогось університету або, як мінімум, обласного педінституту. Якого ж дідька він робив у наших Колодах через півроку після атестату?

- Сестричко, не жени коней! Цитую оцього нашого… як його: Конан Дойля невизнаного. “На підставі передсмертного марення потерпілого Панченка гр. Рейтаровського З.Н. було затримано і в ході подальших слідчих дій встановлено: підозрюваний не мав алібі на момент убивства, оскільки його підтверджували показання ще двох осіб, названих потерпілим Панченком у непритомному стані, як співучасників нападу на нього. Мотивом ймовірної спроби вбивства…”

- Доктор Ватсон, тепер ви гальмуйте коней і пояснюйте, з чим мали справу ваші колеги сорок років тому? З убивством чи зі спробою вбивства? Він же не одразу помер.

- Хвилиночку, місіс Хадсон. Зараз гляну. Остаточний висновок слідства: “Завдання важких тілесних ушкоджень, несумісних з подальшою життєдіяльністю”. М-да… цікаво, як там подальша життєдіяльність оцих от тодішніх ментів склалася? Тату, ви не пам’ятаєте?

- А чого ж - пам’ятаю. Я, щоправда, молодшим був за покійного, якраз у дев’ятому класі вчився. Але дещо добре пам’ятаю. Міліцію нашу тоді розігнали так, що нікого не залишилося. Кого перевели, з кого взагалі погони здерли… потім уже нових набрали, а тут район ліквідували і лишилося у нас пару дільничних та й от тобі й уся охорона громадського порядку. Але що характерно - міліцію забрали, а менше порядку від того не стало.

- Ой, нічого не змінилося. Нічого! Повертаюся до мотивів. “Ймовірним мотивом вбивства з боку Рейтаровського З.Н. послужив той факт, що потерпілий поставив йому на випускному екзамені три бали з математики, в результаті чого підозрюваний не одержав золотої медалі і не зміг поступити до вищого навчального закладу за пільгами, передбаченими для медалістів. Свідоцькими показаннями громадян…” прізвища опускаю, бо вони мені абсолютно

Відгуки про книгу Вовкулаки не пройдуть - Валерій Павлович Лапікура (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: