Містична річка - Денніс Ліхейн

Господи Христе. Що їй робити в такій ситуації? Їй потрібен час. Їй потрібен час, щоб подумати, щоб бути самою собою й дивитися на обставини раціонально. Їй не потрібна сукня мертвої дівчини, яка дивиться на неї із заднього сидіння, й коп на протилежному боці автомобіля, що споглядає її своїми проникливими, як у спальні, очима.

Селеста промовила:

— Я спала.

— Що?

— Я спала. У суботу вночі, коли Дейв повернувся додому, я вже була в ліжку.

Коп кивнув головою. Він знову заглянув в автомобіль, поляпав долонями його дах. Шон здавався задоволеним. Він мав такий вигляд, ніби вона відповіла на всі його запитання. Селеста згадала, що волосся в нього дуже густе й має майже ірисовий колір між світло-брунатними пасмами. Вона згадала, як подумала, що йому нема чого остерігатися лисини.

— Селесто, — проказав Шон своїм скрадливим бурштиновим голосом. — Я бачу, що ви налякані.

Селеста відчула, неначе її серце здавила чиясь брудна рука.

— Думаю, ви налякані й ви щось знаєте. Я хочу, щоб ви зрозуміли — я на вашому боці. Я також на боці Дейва. Але більше я на вашому боці, бо, як вже сказав, ви налякані.

— Я не налякана, — вона спробувала заперечити й відчинила дверцята водія.

— Ні, ви налякані, — сказав Шон і відступив від автомобіля, коли вона сіла в нього й поїхала по авеню.

19

Ким вони хотіли стати

Повернувшись до помешкання, Шон застав у коридорі Джиммі — той розмовляв по мобільному телефону.

— Так, я пам’ятаю — фотографії. Дякую вам, — сказав Джиммі й вимкнув мобілку. Потім подивився на Шона.

— Це була похоронна контора Ріда, — промовив він. — Вони забрали тіло з офісу медичної експертизи й сказали, що я можу приїхати з її речами. — Він стенув плечима. — Сказали, що треба обговорити всі деталі церемонії і таке інше.

Шон кивнув головою.

— Ти взяв свого блокнота?

Шон поляпав по кишені.

— Він тут.

Джиммі кілька разів ударив себе мобілкою по стегну.

— Треба їхати до похоронної контори.

— Чоловіче, у тебе такий вигляд, що тобі краще поспати.

— Ні, зі мною все гаразд.

— Окей.

Коли Шон хотів проминути його, Джиммі сказав:

— Я можу попросити тебе про одну послугу.

Шон зупинився.

— Авжеж.

— Дейв, мабуть, скоро поїде, щоб забрати Майкла додому. Я не знаю, який в тебе розпорядок дня, але маю надію, ти зможеш скласти Аннабет компанію бодай на короткий час. Просто, щоб вона не залишалась сама. Селеста, імовірно, повернеться, тож тобі тут перебувати недовго. Розумієш, Вел та його брати повели дівчаток у кіно, і в хаті не буде нікого, а я знаю, що Аннабет не погодиться поїхати до похоронної контори, тому я подумав…

— Гадаю, проблеми не буде. Я повинен зустрітися зі своїм сержантом, але офіційно наша зміна закінчилася дві години тому. Дозволь його попередити. Окей?

— Буду тобі дуже вдячний.

— Про що розмова? — Шон пішов у напрямку кухні, а тоді зупинився й оглянувся на Джиммі. — Власне кажучи, Джиме, я хочу запитати тебе про щось.

— Запитуй, — сказав Джиммі, відразу приймаючи вигляд арештанта на допиті.

Шон повернувся по коридору.

— Нас двічі або тричі повідомили, що ти мав проблему з юнаком, про якого ти згадав сьогодні вранці, з Бренденом Гаррісом.

Джиммі стенув плечима.

— Ніякої проблеми. Просто він не подобається мені.

— Чому?

— Не знаю. — Джиммі поклав мобілку в свою передню кишеню. — Деякі люди просто справляють на тебе неприємне враження. З тобою такого не було?

Шон підступив ближче й поклав руку на плече Джиммі.

— Він зустрічався з Кейті, Джиме. Вони планували втекти.

— Нісенітниця, — пробурчав Джиммі, не відриваючи погляду від підлоги.

— Ми знайшли рекламні брошури Лас-Вегаса в її рюкзаку. Ми зробили кілька дзвінків і виявили замовлені на їхні прізвища квитки на літак. Бренден Гарріс це підтвердив.

Джиммі скинув з плеча Шонову руку.

— Це він убив мою дочку?

— Ні.

— Ти певен у цьому на сто відсотків?

— Майже. Він бездоганно витримав кілька детекторів на брехню. До того ж він зовсім не схожий на вбивцю. Думаю, він щиро кохав твою дочку.

— Прокляття, — сказав Джиммі.

Шон прихилився до стіни й чекав, даючи Джиммі час переварити все це.

— Вони хотіли втекти? — перегодом запитав Джиммі.

— Так. Як розповів нам Бренден Гарріс та подруги Кейті, ти був настроєний категорично проти їхніх зустрічей. Я не можу зрозуміти чому. Хлопець не схожий на проблемного. Розумієш? Можливо, він надто стриманий, не знаю. Але він здався мені хлопцем дуже пристойним і навіть приємним. Не знаю, що й подумати…

— Ти не знаєш, що й подумати? — коротко засміявся Джиммі. — Шоне, я щойно довідався, що моя дочка — а вона, як ти знаєш, померла — мала намір утекти від мене.

— Я тебе розумію, — сказав Шон, знизивши голос майже до пошепту, сподіваючись, що так зробить і Джиммі, чоловік, якого відучора, коли вони зустрілися біля екрана відкритого кінотеатру для автомобілістів, він бачив лише в стані крайнього збудження. — Чоловіче, мені лише цікаво, чому ти так уперто не хотів, щоб твоя дочка зустрічалася з тим молодиком?

Джиммі прихилився до стіни поруч із Шоном і кілька разів глибоко вдихнув, повільно випускаючи повітря.

— Я знав його батька. Він мав кличку Правильний Рей.

— Чому саме таку? Він був суддя?

Джиммі похитав головою.

— Тоді навколо було надто багато Реїв, розумієш? Рей Псих Бучек і Рей Недоумок Доріян, і Рей Байбак Лейн. Отож, кличка Правильний Рей прилипла до Рея Гарріса, бо всі інші звучні клички були вже розібрані. — Джиммі знизав плечима. — Хай там як, а той чоловік мені ніколи не подобався. Він покинув свою дружину, коли та була вагітна отим німим хлопцем, якого вона тепер має. Бренденові тоді було тільки шість років, от я й подумав, що яблуко від яблуні недалеко відкотиться, і не хотів, щоб він зустрічався з моєю дочкою.

Шон кивнув головою, хоч і не купився на це пояснення. Коли