Ворог, або Гнів Божий - Сергій Русланович Постоловський
Валерій Тюрін стояв на пропускному пункті, поки черговий перевіряв його перепустку. Нарешті його пропустили, і він піднявся на другий поверх. На нього вже чекали. Їх було двоє, і кожен з них мав звання генерала. Перший був невисоким на зріст, з пивним животиком та випуклими очима. Другий – стрункий, з фігурою атлета, чорним чубом і пристрасним поглядом, який так полюбляли жінки. Генерали привіталися з Тюріним і усі троє сіли за дубовий стіл, що стояв у тому кабінеті ще з часів Єжова та Ягоди.
– Ось. Читай і дивись, – сказав той, що з пивним животиком, і поклав перед гостем тонку папку. То була справа Ірини Ясинської. Під неї копали вже майже рік, і дещо поталанило знайти.
Тюрін неспішно узяв папку до рук і заглибився в папери. Генерали не заважали і мовчки чекали, поки він закінчить ознайомлення з оперативною інформацію щодо його новоспеченої коханки. Вони знали, що йому можуть не сподобатися дані, але генерали були не дівками, аби подобатись першому-ліпшому. Навіть якщо такий ліпший – персона поважна та недоторканна.
– У нас не може бути недоторканних, – якось сказав їм президент Росії, і вони назавжди усвідомили той постулат «суверенної демократії».
За хвилин десять Тюрін відклав папери і подивився на стелю.
– І що ви хочете мені сказати? – запитав він. В його голосі чувся самий лише спокій.
– Тільки те, що там написано, – відповів генерал із фігурою атлета. – Твоя Ясинська – досить загадкова особистість. Ми не можемо ризикувати усім проектом. Ти це маєш розуміти.
– Я це розумію. Що ж такого вражаючого в її біографії?
– Андрій Хворостенко. Майор СБУ, котрий загинув за нез’ясованих обставин у лютому 2015 року на Донбасі.
– На час його загибелі вона не мала з ним контактів уже декілька років.
– Або ж хотіла, щоб усі думали, що не має, – зазначив той, що з пивним животиком.
– Обставини його смерті не відомі й досі? – запитав Тюрін.
– Ти ж сам читав. Ми провели ретельне розслідування. Опитали усіх, хто міг бути причетним. Говорили з українською стороною… Ніхто з наших не відрізав його клятої голови.
– Могли місцеві.
– Могли. Але ти не враховуєш того факту, що Хворостенко був професіоналом. Не думаю, що він потрапив би до рук місцевих дегенератів, – мовив на те генерал із пивним животиком.
– Ну знаєш, Миколо, це життя. Бува так, що дегенерати краще виконають завдання, аніж професіонали. Для цього треба тільки опинитись у потрібному місці в потрібний час. Можливо, саме так сталося і з цим Хворостенком.
– Не думаю, – сказав генерал з фігурою атлета. – Він був дуже обережним. Я питався про нього у знаючих людей. Щось тут не так. А за декілька місяців після його смерті почалися вбивства наших людей. Ти пам’ятаєш Крим, коли підірвали яхту?
Тюрін пам’ятав Крим. Також він пам’ятав зачистку їхніх людей на Донбасі, хвилю вбивств у Києві та інших містах України. Валерій задумався.
– Ти хочеш сказати, що Ясинська може бути причетною до цього? – спитався він генерала з пивним животиком.
– Я хочу сказати, що не вірю у випадковості. Тим паче, у тій справі, яку робимо ми з вами, хлопці.
– Давайте промацаємо її на детекторі брехні, – запропонував генерал з фігурою атлета.
– Я погоджуюсь, – після хвилинних сумнівів сказав Тюрін. – Але, панове, пам’ятайте, що у наш проект затягнув її саме я. Вона ж увесь час відмовлялась. Практично півроку.
– Врешті-решт, погодилась, – усміхнувся йому генерал з пивним животиком, і в тій посмішці Тюрін помітив проблиски правди.
– Біс його знає, – сказав він своїм приятелям з ФСБ і пішов собі геть, сповнений думок та недовіри до усього, що становило саму суть його життя.
«Вони будуть перевіряти тебе на детекторі брехні. Ти маєш його обдурити», – сказав їй Принцип під час його візиту до Москви.
«І як ти собі це уявляєш? Яким чином?!», – в ту мить вона ще не знала, що то тільки-но початок її звитяжної праці.
«Є один цікавий варіант», – загадково сказав Забіяка, який сидів навпроти Принципа і уважно спостерігав за Ясинською.
Відтоді вона мала майже два роки для тренувань.
Ніхто не знав, як довго триватиме очікування. Забіяка працював з нею сам, не довіряючи жодному з тих, кому міг би повірити за інших обставин. Занадто дорого могла коштувати найменша помилка. Занадто дорого вони вже заплатили за те, аби схибити на передостанньому етапі операції «Ворог».
– Ви колись грали у шкільному театрі? – спитав її Забіяка.
Вона розсміялася, пригадуючи усе, що переживала у школі, а після – на журфаці. О так, вона грала в театрі, а після перетворила усе своє життя на той суцільний театр, коли вже не розумієш, де правда, а де вигадка. Покійний Андрій називав її актрисою від Бога, а той її коханий, нині вже мертвий чоловік, дещо знався на грі та житті за інакшими, ніж в усіх, законами.
А далі вона згадала, як сімнадцятирічним дівчиськом не спала ночами, вагалася та розривалася між журналістикою та акторським мистецтвом, бо то були дві справи, якими вона хотіла займатися найбільше. Звісно ж, окрім кохання.
– Ви вважаєте, що мої акторські здібності допоможуть вашій ситуації? – спиталася вона Забіяку.
– Якщо такі є, – відповів він, і вони почали працювати.
Забіяка вчив її брехні, яка мала стати найбільшою правдою усього її життя.
– Вам відомо, що таке система Станіславського? – питав він її.
– Ви мене ображаєте, – жартома обурювалася вона.
– Ось і добре. Зекономимо час на теорії.
Вони працювали по декілька годин три рази на тиждень. Перших два місяці він вчив її загальних речей.
– Те, що не можна обдурити поліграф, – міф. Існує декілька категорій людей, котрі здатні на перемогу у битві з детектором брехні. Це – патологічні брехуни, відверті соціальні психопати, розвідники та актори.
– Ви вважаєте мене акторкою? – питалася його Ясинська.
– Можливо й так. Але найкраще було б, якби ви вміли ще брехати.
– Ви дивилися мої репортажі?
– Так. І вони виглядають щирими. На цьому і зіграємо.
Вони ніяк не могли обрати для неї роль, якою б вона жила та переймалася. І тільки десь за три місяці після початку Забіяка сказав:
– Ви повинні стати його щирою послідовницею.
– Кого його?
– Кремля звісно, ж. Вам байдуже на усе, окрім величі Росії та святості президента. Станьте істинною
