Коло смерті - Кріс Тведт

Він знову всміхнувся, відпив пива з бокала. Мене аж занудило, як те побачив.

— Що маєш для мене? — запитав я.

— Подивимося, — Сонцесяйний розгорнув перед собою аркуш паперу, вивудив з кишені окуляри, почепив їх на носа. — Франк Ланде, помічник ленсмана. Після закінчення поліційної школи рік працював в Осло. Ти це знав?

— Знав.

— Окей. Повернувся додому, відтоді й по нинішній день працює в місцевій конторі ленсмана. За моїми даними, не амбіційний. Старанний виконавець, не зацікавлений у просуванні на службі. Не любить паперової роботи, уникає особистої відповідальності… гм… не любить жодної форми відповідальності — щось таке я записав. Тип оперативника. Людина дії, швидко зорієнтовується в ситуації, має організаторські здібності, владний, вроджений лідерський характер, — він глянув на мене поверх окулярів. — Ніби моя характеристика.

— Де ти це добув?

— Friends in low places, — відповів Сонцесяйний. — Я багатьох знаю в управі.

— Та, видно, знаєш… Це все? Нічого негативного?

— Подейкують, важкий на руку.

— Що це означає?

— Його легко вивести з рамок рівноваги, може вдатися до рукоприкладства. Мав кілька доган…

— Але жодного позову? Звинувачення, заяви, доноси?

— Ні, за винятком одного судового позову вже чимало років тому, але наслідків він не мав.

— Он як? — здивувався я. — У зв'язку з чим?

— Одна жінка звинуватила його в спробі вбивства.

— От чорт! Не щодня трапляється…

— Так воно так, але справу закрили. Жінка забрала заяву. Як повідомляє моє джерело, справу однаково розслідували, проте дійшли висновку, що йшлося у тому випадку про любовну історію, ревнощі, які дещо вийшли з-під контролю, тож справу тихенько прикрили.

— Хто кого ревнував? Вона ревнувала і тому подала неправдиву заяву, чи він ревнував і втратив самовладання?

— Ось цього не знаю. Лише цитую свого інформатора.

— Ну, добре. Але ж це дві різні ситуації, хіба ні? Може, розпитай докладніше?

Сонцесяйний завовтузився на стільці.

— Господи, Мікаелю! Я зробив тобі послугу! Це ж не слідство. Що не так з цим фацетом? Чому він тебе так цікавить?

— Ідеться про одну давню Справу, я збираюся ініціювати її перегляд. А помічник ленсмана Франк Ланде — мій єдиний підозрюваний.

— Підозрюваний у чому? Що він міг скоїти?

— Можливо, убив двох дівчат.

Сонцесяйний витріщився на мене.

— Серйозно? Про яке… про який тип убивства йде мова?

— Якщо я не помиляюся, то йдеться про вбивство з ревнощів.

Сонцесяйний почухав підборіддя.

— Я можу ще раз зателефонувати, якщо хочеш.

— Було б добре…

— Ти, дійсно, вважаєш, що поліцейський міг…

— Не знаю, Карле Петтере. Але служіння у поліції не робить подібний вчинок зовсім неможливим, чи як?

Сонцесяйний похнюпився.

— Ні, неможливим не робить. Усе на світі можливо…

Я вже вмостився під ковдрою, вимкнув світло, коли задзвонив телефон. То була Маґда. Я лежав у темряві, мені в вухо жебонів її м'який голос, і раптом така туга за нею охопила мене, за товариством і теплом її тіла, за розрадою. Я їй нічого про свої відчуття не сказав. Лише поцікавився, чи вона щось вивідала.

— Вивідала, — підтвердила Маґда, і я аж сів на ліжку.

— Кажи!

— Багато старших людей їх пам'ятають. Вочевидь, вони часто тут бували, приїжджали щороку.

— Мешкали в пансіонаті?

— Ні. У наметі. Літнє подружжя. Вони були пристрасними спостерігачами за птахами, ну, оті…

— Орнітологи?

— Саме так! Орнітологи-аматори. Тижнями жили в наметі біля маленької бухти, ген на північному краю острова.

— А як їх звали довідалася?

— Не зовсім. Ми мали бурхливу дискусію з цього приводу в крамниці. Врешті одна старша жінка начеб пригадала прізвище — Сьоренсен. Впевнено можу сказати лише одне — чоловіка звали Гаральд.

Я встав з ліжка на холодну підлогу.

— Почекай, Маґдо, мені треба це занотувати.

Накинувши халата, я почалапав униз сходами до кабінету, знайшов аркуш паперу і ручку.

— Пишу… Гаральд Сьоренсен… А ім'я жінки?

— Уявлення не маю. Ніхто не зміг пригадати її імені.

— Ну, добре. І