Агент №13 - Андраш Беркеші
— Вірно, пане. Тепер уже ви розумієте, про що йдеться?
— О, так, — відповів Губер, розгублено переводячи погляд з молодого чоловіка на картонки. — І в кожному ґудзикові по мікрофільму?
— Тільки по картонках «А-І» та «А-2», — пояснив Сюч. — Це плівки з фотографіями локаційних баз, ракетних установок, аеродромів. Усе, що просив Меннел. Ви й досі вважаєте, що сума, яку я запросив, надто велика?
— Ні-ні, це небагато, — поспішно відповів Губер, знову перечитуючи листа Меннела і переконуючись, що він не підроблений.
— Щось там не так, пане?
— Ні, усе гаразд. Власне, в мене при собі немає такої суми. А чекова книжка в мого співробітника. Коли останній строк виплати?
— Негайно, — відрубав Сюч. — Я не можу рискувати… Де ваш співробітник?
— Дозвольте по відповідати на це запитання, — обережно відповів Губер і виглянув у сад. — Якщо пощастить, я його ще застану вдома. Вибачте. — Він підійшов до телефону і набрав якийсь номер. — Алло! Це Отто Губер, — сказав він по-німецьки. — Ти ще не спиш? Ні, я почуваю себе добре. Так, спав нормально. Знаєш, мені негайно потрібна досить велика сума. Принеси, будь ласка, чекову книжку. Що не зрозуміло? Чекову книжку, кажу. Так. Дякую, я чекаю. До побачення. — Він поклав трубку і неквапно повернувся до столу. — Ви, здається, розмовляєте по-німецьки? — Сюч ствердно кивнув головою. — В такому разі, немає потреби перекладати. Доводиться бути надзвичайно обережним, бо навкруги повно міліціонерів. — Він пригостив Тібора Сюча сигарою і сам теж запалив.
— Щодо міліції, то ми три дні тому мало не потрапили до її рук, — поскаржився Сюч. — Не завадить вам знати, що сусід ваш, Оскар Шалго, теж їхня людина.
— Це я знаю, — відповів Губер.
— Він запідозрив нас, — втрутилася дівчина. — Я, правда, сама винна, але Тібор спритно викрутився. Здається, нам удалося відвести підозру Шалго. Проте ми. не знали, яким чином передати вам мікроплівки. Скоріше всього, що і за вами і за нами стежать.
— А хіба за вами вже перестали стежити? Це я тому запитую, що ви наважилися прийти сюди, — пояснив Губер.
— А ми прийшли до вас за дорученням Шалго, — сказав Сюч. — Старий блазень завербував нас. Ні, ні, ви не лякайтеся, ми не провокатори. Пропозиція Шалго виявилася дуже вчасною. Звичайно, я погодився прийти до вас у ролі агента Меннела. Старому і не сниться, що саме він допоміг нам передати вам оці мікроплівки.
— Що ж ви тепер скажете йому?
— Скажу, що був у вас, але ви мене вигнали. Ви, звичайно, теж з обуренням розкажіть йому про наш прихід. Ми тепер повинні діяти синхронно.
— Хитро придумано, — похвалив його Губер.
Беата самовдоволено всміхнулася.
— Угорська поліція гадає, що вона розумніша за всіх. І не припускає навіть, що розум може бути і в інших. Оцю штуку з ґудзиками ми придумали ще торік в Італії, разом з Віктором Меннелом. Тоді ж ми домовилися і про шляхи зв'язку.
— Відколи ви з ним зв'язані?
— Третій рік. Я познайомилася з Віктором в Австрії. Приїхавши додому, завербувала свого нареченого, а минулого літа і Тібора. Він мав оце зустрітися з Віктором особисто, але не вдалося. Торік в Італії Віктор перевів мого нареченого в якусь іншу групу. Про нове завдання нічого мені не відомо, знаю лише, що він мав налагодити зв'язок з кимось іншим. Знаєте, мій наречений страшенно ревнивий, і це заважає!
Губер замислено слухав розповідь Беати. Дівчина, звичайно, говорила про все так відверто, бо переконана, що він — керівник Меннела. Але чому Меннел приховав оці свої зв'язки від Брауна? В доповідних Меннела про цих людей нічого не сказано. Дивно! Але факт залишається фактом: з ґудзиками придумано хитро.
— Це ви справді оригінально придумали, — перебив Губер Беату. — Однак мені здається, що ви недооцінюєте здібностей Шалго. Коли зізнатися щиро, я побоююсь його. Люди такого гатунку особливо небезпечні. Наприклад, я переконаний, що Шалго давно знає, хто вбив Віктора Меннела.
— Якби він знав, то давно вже арештував би його, — заперечила Беата. — Шановний пане Губер, у нас і міліція працює, аби виконати норму.
— Можливо, можливо. І все ж мені здається, що Шалго не простий працівник якогось заводу. Наскільки мені відомо, вашого нареченого заарештували.
— Гейза викрутиться!
У дверях тераси раптом з'явився Оскар Шалго разом з Фелмері. Солом'яний капелюх у старого був зсунутий на тім'я. Одягнений він був у ретельно випрасуваний піджак з тонкої тканини і полотняні брюки. Втомлене обличчя його свідчило про те, що вночі він спав небагато. Сюч подумки вилаявся: що ж буде, коли підійде співробітник Губера, з чековою книжкою? Чорти б його забрали, цього Шалго! Він же поїхав у Фюред!
Шалго весело привітався з усіма і відрекомендував Губерові лейтенанта Фелмері.
— Сто чортів, — ухопився він за голову і повернувся до Фелмері. — Я ж зовсім забув: адже ти ще незнайомий з цими молодятами. Тібор Сюч з Будапешта і Беата Кюрті з…
— З вулиці Телдьфа, — договорила сама Беата.
— Ну, а я з Андялфельда[13], — пояснив Фелмері.
Шалго помітив на столі ґудзики. Мікроскоп Сюч уже встиг сховати в сумку.
— Ви їх купили? — запитав старий у Губера, показуючи на ґудзики.
— Довелось купити, — відповів Губер. — Адже Меннел від імені моєї фірми вже домовився про це.
— За скільки ж ви їх продали? — звернувся Шалго до Сюча.
— За скільки було домовлено, — ухильно відповів Сюч, потай глянувши на Губера. — Власне, держава з цього виграє, бо одержить валюту, а мені заплатять у форинтах.
— Чи повірив би ти, що за ці ґудзики можна одержати долари? — запитав Шалго лейтенанта.
— І на думку не спало б! — Фелмері взяв зі стола одну картонку. — А взагалі гарні. Так скільки вони коштують?
— Дорого, — відповів Сюч.
