Наказано вижити - Юліан Семенов
Саме тому Даллес запросив на нараду Геверніца й Гюсмана, бо просто відмовити «Жозефу», який, очевидно, потрапив у скрутне становище, притиснутий росіянами, не можна, але й допомагати Радам, особливо в тому регіоні рейху, котрий становив для Даллеса надзвичайний інтерес (як-не-як мова йшла про картини й скульптури, загальна вартість яких обчислювалась майже в мільярд доларів), він не міг, не мав права.
Тому, вислухавши Гюсмана, який пропонував повідомити «Жозефа», що його прохання буде виконано, запитати про обставини, які примусили його погодитися передати таку шифрограму, але, звісна річ, нікому й нічого не передавати: починається безлад, одна радіограма потоне в купі інших — скільки їх зараз в ефірі. Даллес з ним не погодився, як і не погодився з Геверніцом, що запропонував організувати спостереження за квартирою людини, якій адресоване послання, і зробити так, щоб уряд конфедерації дізнався про цю людину, вжив заходів і виселив її з країни.
— Ні, — сказав Даллес, пихнувши солодким голландським тютюном, набитим у пряму англійську люльку, — ні, це не шлях. У Верхній Австрії накльовується, мабуть, щось неймовірно цікаве, але чи маємо ми право ризикувати? Допомагати російському резидентові в Лінці, що притиснув нашого агента? Ні, звичайно. Почати з ним гру? Заманливо. Але мені й так перепадає в Білому домі за той курс, який ми проводимо, і я не знаю, чим скінчиться вся та свистопляска, що почалася після провалу місії Вольфа… В мене є соломонове рішення: я думаю послати телеграму Доновану, а копію Державному секретареві з повідомленням про те, що сталося. Більше того, я зраджу сам себе і вимагатиму вказівок, що треба в цьому випадку зробити. Я певен, що наш запит викличе таку сварку у Вашінгтоні, яка триватиме не день і не два, а добрячий тиждень. І я не вірю, що Вашінгтон дасть нам вказівку виконати прохання «Жозефа»…
— Не «Жозефа», — виправив його Геверніц, — а того російського резидента, який сів йому на шию і заломив руки за спину…
— Все залежить від того, любий, як ми сформулюємо нашу телеграму. Якщо ми виведемо в лівий куток «Жозефа», якщо ми наголосимо на тому, що до нас звернувся з проханням офіцер СД, близький до Кальтенбруннера, ті люди, що стоять на спільних з нами позиціях, цілком можуть зажадати вичерппої інформації про нашого агента: чому він пішов на контакт з росіянами, чи немає за всім цим гри нацистів… Нам доведеться готувати у відповідь телеграму, а це не проста справа, потрібен час, питання серйозне, от вам іще один тиждень… А я сподіваюсь, що днів через п'ятнадцять усе скінчиться, будемо відкорковувати шампанське… Звичайно, бюрократія — жахлива, але в цьому випадку — хай живе бюрократія! Підождемо, зараз треба вміти виждати…
Інформація для роздумів — VIII
(Чи є пророк у своїй вітчизні?)
Рузвельт прийшов до влади, коли заокеанський колос переживав період трагічного занепаду: чотирнадцять мільйонів безробітних, а як узяти до уваги, що кожний знедолений мав дружину й дитя, то понад сорок мільйонів жебраків і голодних населяло тоді Америку.
…Після смерті Вудро Вільсона адміністрацію Гардінга, Куліджа й Герберта Гувера цікавило тільки одне: особисте збагачення; «після нас хоч потоп»; їм було наплювати на потреби народу; конгресмени й сенатори виголошували красиві слова про національне благо, демократію й соціальну гармонію, тоді як поліція била страйкарів, заарештовувала демонстрантів, а шпигуни Джона Едгара Гувера вдень і вночі поповнювали свою картотеку на інакомислячих; до них віднесли не тільки комуністів, профспілкових діячів та радикалів; всі люди лівих переконань були під підозрінням; опорою й надією таємної поліції, її інформаторами й добрими друзями стали вкрай праві, що тримали у своїх штабах портрети Гітлера: «Ті, хто вимагає твердої влади, — напучував молодих співробітників ФБР Гувер, — не страшні, навпаки, вони — наш резерв; зрештою, німецький фюрер хоче лише вигнати з країни чужорідні елементи, навести економічний порядок і знищити лівих демагогів».
…Але Рузвельт прийшов у Білий дім не на коньку «твердої влади», а проголосивши «новий курс».
Перш ніж обнародувати свою економічну платформу, він звернувся до народу:
— Єдине, чого ми зараз повинні по-справжньому боятися, то це самої боязні, тобто страху! Ми повинні боятися безіменного, бездумного, нічим не виправданого страху, який паралізує всі наші сили, робить нас нерішучими, заважає нам перейти од відступу до наступу! Достаток — на порозі, але він неможливий, бо люди, які керували господарським товарообміном країни, через свою тупу впертість і нерозуміння нового часу зазнали поразки і спокійнісінько умили руки. Цих безчесних міняйл засудила громадська думка, люди відреклися від них і в серці, і в мислях своїх. Але американці не зазнали поразки! Вони не втратили віри в основні принципи нашої демократії. У важку хвилину американський народ вимагає відвертих і рішучих дій. Він вимагає дисципліни, порядку й керівництва. Він зробив мене зброєю своєї волі. Я приймаю цю відповідальність.
Рузвельт виголосив свою першу промову через місяць після того, як Гітлер став канцлером Німеччини, і за п'ять днів перед тим, як Герінг підпалив рейхстаг; десятки тисяч чесних німців кинули в тюрми й концентраційні табори; над країною мислителів і поетів нависла коричнева ніч страхіття.
А в той день, коли Рузвельт вступив на президентський пост, банкіри Америки зачинили двері Уолл-стріту; крах, банкротство, безвихідь…
Та Рузвельт знав, на що йшов, виставляючи свою кандидатуру.
Його «мозковий трест», який складався з людей обдарованих, поки що не досвідчених у всіляких політичних махінаціях, прийшов разом з ним до керівництва країною, маючи точно продуману програму. Над нею працювали люди різних переконань, темпераментів, політичних орієнтацій; їх об'єднувало одне, головне: відсутність страху перед догмами і віра в те, що Америку можна вивести з кризи без революції, про яку тепер відкрито говорили убогі робітники й голодні безробітні.
Разом з ним у Білий дім прийшов Гаррі Гопкінс[23]; виходець з бідної робітничої сім'ї, сам у минулому соціаліст, він очолив Управління соціального забезпечення, і, коли журналісти спитали його, які дискусії з підприємцями він має намір провести, Гопкінс відповів: — Голод — не тема для дебатів.
Рузвельту допомагав драматург Роберт Шервуд і міністр внутрішніх справ Гарольд Ікес, що відповідав за природні ресурси країни, професор Тагвелл, який вивчав питання праці й заробітної плати, і поет Арчібальд Маклін; суддя Розенман,
