Числа Харона - Марек Краєвський

зароблених грошей підтримував власні сподівання на те, що його нащадок продовжить навчатися в IV класичній гімназії ім. Длугоша. Генек двічі залишався на другий рік через латину, тож Попельському дісталося нелегке, і навіть, як виявилося після кількох приватних уроків, нездійсниме завдання: підтягнути хлопця з латини так, аби той міг перекласти уривки із Цезаря, Непота й Федра, та перейти до п’ятого класу. Після кожного заняття з Генеком ротова порожнина вчителя перетворювалася на Сахару, а мозок — на застиглу Антарктиду. Невеличка сума опинялася в гаманці Леокадії, а Едвард сягав по перо й папір, щоб нарешті написати листа Генековому батькові й відмовитися від уроків, назвавши свої спроби втовкмачити латину в тупу довбешку «продовженням агонії». Проте він досі цього не зробив. Невідомо вкотре перелічував гроші, які можна заробити на восьми уроках протягом місяця, і замість паперу простягав руку по сигарету, а тоді виходив на балкон, прислухаючись до дитячого голосу Рити, яка бавилася з Ганною в кімнатці служниці, й до монотонного відмінювання французьких неправильних дієслів, котре долинало з кімнати кузини.

Згасивши недопалок, він глибоко перевів подих. За кілька хвилин приїде черговий учень, син директора міської фінансової управи, такий собі Болек Шандровський. Цього п’ятнадцятирічного підлітка він настільки видресирував, що той міг без проблем розв’язувати тригонометричні рівняння. Учитель цьому невимовно радів, бо нині міг із чистим сумлінням перейти до своїх улюблених тем — квадратного тричлена із його чудовими параболами й чіткими формулами Війєта. А потому, після всіх уроків, вони з донькою та кузиною повечеряють дерунами, він трохи передрімає й біля десятої вечора вмоститься в кабінеті при затишному світлі лампи, відкриє комедії Плавта й готуватиметься до лекції, яку проведе на прохання студентського філологічного гуртка. До речі, за це обіцяють дуже пристойний гонорар.

Побачивши Болека Шандровського, який біг униз вулицею вздовж парку, Попельський повернувся до кімнати й зачинив балконні двері. Прислухався до радісного доньчиного сміху, поправив піджака, перевірив, чи не закінчилося чорнило в його «Вотермані» і сів до столу. За мить пролунав дзвоник у двері, й Ганна відчинила учневі. За її спиною ховалася Рита, якій неодмінно кортіло розсмішити батька. Дівчинка скошувала очі, робила кумедні гримаси й, приклавши до скронь великі пальці, швидко змахувала долоньками. Тоді багатозначно затиснула пальцями носа.

Здивований останнім жестом, Попельський усміхнувся до дитини, зачинив двері й кивнув Шандровському, аби той показав йому зошита з домашнім завданням. Думками він був далеко звідси, думав про вечерю з родиною та аналіз Плавтових віршів, бо саме цього мистецтва він мав навчити майбутніх філологів на засіданні студентського гуртка. Не дивно, що Едвард не почув Болекових слів.

— Повторіть, будь ласка, — попрохав Попельський.

Шандровський підступив ближче й різко видихнув повітря з легень. Смердючий подих вирвався з його рота, наче отруйна хмара. «Гормональна буря в поєднанні із зіпсованими зубами, — майнуло в голові поблідлого від огиди Попельського, — карієсом, викликаним безупинним посмоктуванням льодяників та цукерок, плюс запахом гною в зубних каналах».

— Я не приніс, пане вчителю, — Болек переступив з ноги на ногу. — Не зробив.

— Чому? — Едвард відсунувся в кріслі аж під вікно.

— Не знав, як, — відповів Шандровський. — Зрештою, у мене не було часу. Я пізно повертаюся зі спортивних тренувань. У нас незабаром матч із третім класом.

Сморід досягнув ніздрів Попельського попри велику відстань, хоча Едвард думав, що вона його врятує. Учитель уявив собі, як під час уроку мусить нахилися над Болеком і перевірити написані ним вирази. Тоді до смердючого подиху додасться запах брудного спортсмена — немиті ноги, спітнілі пахви, злипле волосся. Уява Попельського викликала спазму шлунка, рот наповнився слиною.

Він швидко підвівся, розчахнув вікно й визирнув на подвір’я. Запах смоли, куряви та помиїв видалися йому чудовим ароматом у порівнянні з міазмами, які виділяв учень. Попельський глибоко вдихнув повітря й обернувся до хлопця.

— Вийдіть звідси й більше ніколи не приходьте в такому стані! — повільно проказав він, щоб якомога сповільнити видих.

— У якому такому стані? — нахабно запитав Шандровський.

— Після тренувань.

— Чому це? — хлопець підвищив голос.

— Бо від тебе немилосердно тхне! Як від стічної канави!

Учень заховав зошити й подивився на Попельського довгим поглядом. Той не відразу збагнув, що означає поведінка Шандровського. За цим могли ховалися покірливість або гнів.

— Я теж ситий вами по зав’язку. І виглядом вашої голомозої довбні!

Після цієї довгої фрази Попельський ледь не зомлів від смороду.

— Геть!!! — гаркнув він.

Учень сплюнув на килим і швидко вибіг із квартири. Попельський не затримував його. По-перше, результат гонитви за спортсменом міг бути жалюгідним, по-друге, якби він наздогнав Шандровського, то мусив би знову з ним спілкуватися. А цього він будь-що прагнув уникнути. Попельський навіть радів, що більше не матиме справи з Болеком, зате може стати біля вікна й насолодитися ароматами нагрітого сонцем подвір’я.

До кабінету прибігла Рита.

— Татку, а чому той учень так швидко від вас вийшов?

— Бо виявився неготовим до уроку, моя маленька, і я накричав на нього, бачиш? Ти повинна завжди старанно вчитися, інакше вчитель нагримає на тебе у школі.

Попельський схопив доньку в обійми й міцно притулив до себе. З ніжністю вдихав пахощі дешевого шампуню, яким доня часто мила голівку, насолоджувався її чистим подихом.

— Підемо тепер до Залевського по прянички, люба?

— Ти не встигнеш, Едварде, — Леокадія стояла на порозі й кивнула головою учениці, з якою саме закінчила займатися французькою. — Крім того, цих ласощів ми собі вже не можемо дозволити.

Батько й донька глянули на Леокадію. Оцінювали її струнку й зграбну фігуру, видовжене обличчя, бездоганний макіяж і рівненько підстрижене волосся на потилиці. Кожне звернуло увагу на інше: батько на кузинині панчохи, які Ганна принесла сьогодні з «майстерні художнього церування» та пофарбовані кармінним лаком нігті; дівчинка — на стиснуті тітчині вуста, які щойно заборонили їй піти з татком до улюбленої цукерні.

— А чому це ми не встигнемо, Льодзю? — запитав Едвард, сповнений поганих передчуттів.

— Бо за сорок хвилин, — Леокадія глянула спершу на годинника, а тоді до записника, з яким не розлучалася, — приходить останній учень, Артур Батлер. І ти повинен перекладати з ним Ксенофонта.

Попельський зціпив зуби так сильно, що аж м’язи засіпалися під шкірою. Витягнув з кишені злотого, старанно оглянув монету й знову сховав. Тоді взяв доньку за руку й вийшов до передпокою, мовчки оминаючи Леокадію