Бомба для голови - Юліан Семенов
Руки перестали тремтіти, тілу було тепло, і ноги стали гарячі — всі ті шість годин, які він добирався до римського аеропорту і чекав літака, пальці ніг були холодні мов крига, й затерпли. Лише тепер, коли літак перевалив через Гімалаї і він добряче випив, багатогодинне відчуття холоду облишило Люса.
«З моїх восьми картин, — подумав він, знову припавши до пляшки, — п'ять я зробив для того, щоб Нора не відчувала різниці між домом її батьків і моїм домом… Я соромився своєї бідності й намагався виконати кожне її бажання ще до того, як вона його загадувала. Вона забула, що її батько одержував кожного місяця гроші від армії, а мені треба було щоразу зривати з себе шкіру й торкатися голими нервами до струму високої частоти — лише тоді спрацьовує мистецтво. Я йшов на компроміс з собою заради неї. Я доторкувався до струму, і мені було боляче, але я замість правди робив солодкий сурогат, щоб вона з дітьми їздила до моря. Я продав себе разів п'ять. Але ж я держав у руках правду… Все, годі. Горе не без меж. Тільки щастя не має меж… Що ж, — сумно посміхнувся Люс, — цю я назву, якщо вийде, просто «4». Без «1/2» я ніколи не працював із співавторами. Господи, ніколи мені не було так порожньо на душі, як тепер. Раніше я думав не про себе, а про те, що буде з Норою і з дітьми, якщо не стане мене. Чому я мушу завжди думати про це? Ні, Люс, цю картину ти робитимеш, не думаючи, що буде з ними… Ти робитимеш її лише для того, щоб битися на смерть з тими наці, які знову хочуть правити країною! Зрадити себе можна не тільки в голоді, під тортурами, але і в любові, а це найстрашніша зрада, бо тут усе залежить від самого себе, Люс… Чи не Люс… Яка різниця — що я, один такий на світі?»
«У день свого приїзду Л. побував у директора античного музею Ваггера й залишився в нього ночувати. Ваггер емігрував з Німеччини в 1933 році. За переконаннями близький до лівого крила соціал-демократії, постійно листується з прокурором Бергом. На другий день вранці разом з Джейн Востборн, яка працювала в музеї на посаді реставратора (дружина начальника відділу американської контррозвідки в консульстві, англійка, народилася в Лондоні 1935 року, в Штатах жити відмовилась), Ваггер і Л. відвідали редакції газет, які висвітлювали переговори й візит у Гонконг і в Сінгапур пана Д. Після цього вони подалися в кабаре, де виступав мюзикл Шінагави, й опитали всіх, хто знав про стосунки Ісії і Д. Ряд проведених заходів по прослухуванню дає всі можливості передбачити виходи Л. на вузлові моменти, які багато чого пояснюють, на моменти, пов'язані з візитом Д. у Кантон і Сіньцзянь. Передбачається, по-перше…»
У цьому місці голова концерну «Чайна бенкінг корпорейшн» містер Лім відклав документ, надрукований на тоненькому голубуватому рисовому папері — на такому папері в двох примірниках друкувалися цілком секретні матеріали концерну. Один примірник знищувався зразу ж, як тільки переглядав його містер Лім, а другий з нарочним переправляли на материк.
— Що ви хочете робити «по-перше», мене не цікавить, — сказав Лім помічникові з питань загальної стратегії, — це прерогатива служби безпеки. А те, що він ходить навколо вузлових питань, звичайно, не може нас дуже порадувати. Подумайте, що робити, — я в цих справах не порадник…
2
Помічник з питань загальної стратегії викликав шефа служби безпеки концерну й роздратовано сказав:
— Містер Лао, будь ласка, не просіть мене заздалегідь знайомити боса з вашими матеріалами. Зрештою, це ваша прерогатива — безпека концерну. Якщо ви вважаєте за потрібне повідомити містера Ліма про щось своє, запишіться до нього на прийом, у цьому я можу вам допомогти.
Лао їхав у своєму величезному «доджі» й по думки чортихався, розглядаючи потилицю шофера. Потилиця була коротко підстрижена, і на ній чітко виділялися темно-коричневі родимки. Ці родимки були якоїсь чудернацької форми. Якщо дивитися на них примружившись, то вони нагадували контури Латинської Америки.
«Сволоцюги, — думав містер Лао, — вони все хочуть робити моїми руками, щоб у разі провалу залишити мене сам на сам із законом. Вони тепер начебто взагалі нічого не знали про Люса, один я знаю про нього все! Дуже мене цікавить цей виродок! Якщо ми робимо спільну справу, то всім за неї й треба відповідати. Кращий зразок ієрархічної бюрократії: «Я не хочу знати нічого про ваші методи, мене цікавлять питання загальної стратегії!»
Містер Лао закурив і з відразою подивився на себе в дзеркальце шофера.
«Я теж добрий, — подумав він, зрозумівши, чому дивився на себе з відразою. — Я боюсь замахуватися на містера Ліма навіть у думках і топчу лише мого безпосереднього керівника. Зараз важливо тримати себе в руках і не бути подібним до них у тій розмові, яку доведеться провести з Хоа».
— Ви впевнені, що він піде з вами?
— Так, містер Лао.
— Чому ви такі впевнені в цьому?
— Тому що він європеєць… Вони всі довірливі, як нерозумні діти, містер Лао.
— Це неправильно. Вони далеко не такі довірливі, як вам здається. І потім він не європеєць…
— Він білий, містер Лао.
— Він не європеєць, — роздратовано повторив Лао, — він німець.
— Я мав діло з німцями. Вони відрізняються від європейців тільки одним — вони вміють пити. Англійці одразу ж заливають у себе тонну пива, стають відвертими хамами й принижують нас; американці б'ють по плечу й обнімаються; французи пропонують вступити в протиприродний зв'язок, а німці п'ють і п'ють, а потім ідуть дивитися злачні місця.
— Де ви закінчите з ним вечір?
Хоа дозволив собі виправити містера Лао:
— Ніч. Я закінчу з ним ніч. За Даблексроуд є цікавий будинок, де збираються матроси, які зробили своєю професією гомосексуалізм. Вони були в лікарів, і ті ввели їм у м'язи грудей стеарин, і тепер вони схожі на величезних жінок. Вони дуже ніжні і, перед тим як віддатися клієнту, розповідають про свої плавання в
