Бомба для голови - Юліан Семенов

Айсман чекав, що Дорнброк запросить його сісти, але голова не став запрошувати, а заглибився в папери.

— Є принаймні три надійні варіанти… Перший: ми спроможні зробити в філіалі ЦРУ на Дей-Шао-Чоу невеличку пожежу. Це наші люди в Гонконзі можуть гарантувати…

— Матеріали, — Дігон тицьнув пальцем у папку, що лежала на столі, — вже могли піти в Штати.

Айсман заперечливо похитав головою:

— Я прилетів звідти вчора. До понеділка не підуть, сьогодні уїк-енд.

— Так. Далі?

— Можна провести операцію заплутування…

— Тобто?

— Ми постараємося підкинути вашим хлопцям у Гонконзі й Сінгапурі кілька суперечливих матеріалів, які спростували б ці — компрометуючі вас…

— Це вже краще. Іще що?

— Прибрати з дороги тих ваших співробітників, які відкривають таємниці ворогам…

— ЦРУ мені не ворог.

— Я розумію… Але ж вони говорили про це не ЦРУ. Ваша розвідка лише перехопила ці розмови…

— Ні, ні, — сказав Дігон, — не годиться. Кому потрібна кров у нашому ділі…

— Який варіант ви затвердите? — спитав Айсман. — Який з перших двох?

— Другий. Це краще…

— Але цей варіант також не вегетаріанський, — зауважив Айсман, — тут нам доведеться також трохи пошуміти.

— Не розумію, — сказав Дігон.

— Це нас не цікавить, Айсман, — озвався Дорнброк. — Ви робите своє діло, і нам нема потреби знати, як ви його робите. Ми лише оцінимо результати вашої роботи. Отже, затверджуємо другий варіант…

Усе було розіграно точно. Айсман не був учасником комбінації — в даному випадку йому не відкрили подробиць. Тому його докази, як і запитання Дігона, звучали переконливо й дуже щиро… Бесіду записали на плівку й зняли двома мікрокамерами: синхронність звуку й тексту була очевидна. Дігон дав санкцію на акт, спрямований проти його країни, проти Центрального розвідувального управління. Сьогодні Дігона ознайомлять з цими матеріалами — тут треба бити відкрито. Від нього зажадають рішення: або він у всьому йде з Дорнброком, або його сьогоднішню розмову, спрямовану проти його уряду, і його пропозиції, які караються по федеральному закону, передадуть у Вашінгтон, і тоді йому буде нелегко: конкуренти втоплять його, варто лише Дорнброку розпочати бій. Треба загнати його в глухий кут, зіграти з ним партію, подібну тій, яку Гейдріх колись грав з ним самим. Діло є діло, тут не можна церемонитись — карти на стіл, рішення повинно бути прийнято зразу ж… Дігон не готовий до таких методів — він зламається. Він стане людиною Дорнброка… Отже, у потрібний момент і в певний час спрацюють такі механізми, які приведуть до дії людей у сенаті і в конгресі, зацікавлених у Дігоні. І зробить це Дігон в ім’я Німеччини, яку представляє Дорнброк. Він не зможе цього не зробити, бо він попався. Вони ж прагматики, ці американці, Дорнброк завжди вбачав у цьому їхню головну ваду. В них замість бога бізнес. А в нього бізнес в ім’я бога, яким для нього стало майбутнє нації.

— Хто цей хлопець? — спитав Дігон, підводячись (приховані в фальшивих ілюмінаторах камери йшли за ним слідом). — Він справляє враження ділової людини.

— Правильно, — відповів Дорнброк, дивлячись на Дігона з посмішкою, — він пройшов добрячу школу в Гіммлера…

«Ну що?! — думав він, розглядаючи Дігона просто у вічі. — Тепер зрозумів?! І тепер ти ще нічого не зрозумів. Тільки один я розумію головне: коли на полігонах Азії ми відпрацюємо зброю відплати з твого урану, з твоєї сталі і з твоїх грошей, ми, німці, станемо господарями становища, бо мільярди азіатів виконуватимуть нашу волю, одягнену в броню зброї відплати, нашої зброї!»

День, вечір і ніч режисера Люса

1

Люс купив пляшку віскі в літаку: тут це було набагато дешевше, ніж на землі, — без мита. Американці, які летіли в Сайгон і Сінгапур, купували по десять-п’ятнадцять блоків сигарет. Стюардеси були в довгих малайзійських спідницях, великоокі, з тонкими руками, які Люсу здавалися шиями чорних лебедів, — такі граціозні були в них рухи і так вони дисгармонували з різкими й сильними кистями коротко підстрижених, у військових куртках хлопців, що простягали дівчатам гроші.

Люс відкрив «Валантайн» і відпив два великі ковтки з пляшки.

«Так само пив Ганс, — згадав він, — значить, приріжуть і мене чи отруять, як нещасного Дорнброка. І в нього так само тремтіли тоді руки. Тільки в мене тремтять дрібніше, ніж у нього. Як у лихоманці. А в нього руки тремтіли в ті моменти, коли він після ковтка дивився на мене й чекав відповіді, а я думав, що він верзе нісенітницю. Мільярдерським синкам можна верзти нісенітницю. Мені треба мовчати, щоб мати змогу висловити свої думки в фільмі, не лякаючи заздалегідь продюсера. А їм можна говорити все що заманеться, цим синкам… Ось як можна обманутися, боже мій?! Більше за всіх у його загибелі винен я… Виходить так… Тільки в нього тремтіли руки тому, що він уперше вирішив стати громадянином, а в мене руки тремтять тому, що я й зараз не можу стати мужчиною. Який там ще громадянин… Мерзота, справжня мерзота…»

Хмари під літаком громадилися величезними сніговими скелями, їх пробили навскоси сильні синьо-червоні промені призахідного сонця. Тут, в Азії, вони були якісь особливі, ці хмари. В Європі вони плоскі, а тут громадилися, ніби повторюючи своєю невагомістю грізні контури Гімалаїв.

«Але все-таки Нора наплутала в головному, — подумав Люс, ковтнувши з пляшки ще раз, — вона змішала доброту з безвіллям. Вона вирішила, що я безвільна ганчірка, і сказала мені, що я одружився з нею заради її спадщини. І цим вона знищила наш альянс, який називається католичним шлюбом. Виявляється, я жив десять років з людиною, яка не вірила мені ні на йоту. Хоча Паоло правий — усе від комплексу… Спадщина тата-генерала… Ми одержали від нього в подарунок «фольксваген», що пройшов сорок дві тисячі… Звичайно, я одружився з цим «фольксвагеном», з ким же іще?! «Ми не можемо розлучитися, бо в нас діти!» Але ж я поганий батько, за твоїми словами! А ти чудова мати! «Кому потрібні твої фільми?! Кому?!» Все правильно. Нікому. Чортзна-що, а не фільми. А цей може вийти. Тому що продюсери не дали на нього ні копійки… А тобі, моя радість, доведеться піти попрацювати в офіс… Триста сорок марок на місяць — за культурні манери й благопристойну зовнішність. Якщо людині твердити десять років, що вона свиня, вона в це повірить — так, здається, в прислів'ї? Але я поки ще краплинку вірю в