Смілла та її відчуття снігу - Пітер Хьог

Тільки зараз я помічаю, що на знімку нижче таза відсутні стегнові кістки.

Лаґерманн обережно прикріплює ще два знімки поряд із першим. На одному з них зображено цілком майже не ушкоджений хребет. Другий являє собою хаос шматочків кісток і затемнень — розірваний на шматки всесвіт.

— Тут постає чимало професійних питань. Наприклад, про положення тіла щодо центру вибуху. Схоже, що вони сиділи прямо на самій вибухівці. Що вона не була — як завжди буває у разі використання пластичних вибухових речовин у горах або на льоду — поміщена в пробурений шурф або ж у кумулятивний пристрій, який фокусує вибух у певному напрямі. Що вона, якщо так можна висловитися, злетіла в повітря прямо їм у дулу. Що трапляється вкрай рідко, коли працюють професіонали.

— Я йду, — каже Бенья. Але сидить і далі.

— Усе це, звичайно, домисли, що ґрунтуються на дуже слабких доказах. Але інакше ось із цим.

Він вішає два більших знімки під першими.

— Збільшення, зроблене з негатива цих ділянок.

Він показує сигарою.

— Видно залишки печінки, нижній oesofagus і шлунок. Тут застрягло нижнє ребро, прямо над vertebra lumbalis, який ось тут. Це серце. Тут пошкоджено, тут ні. Ви бачите що-небудь?

Для мене це хаос сірих і чорних відтінків. Моріц нахиляється вперед. Цікавість перемагає марнославство. З внутрішньої кишені він дістає ті окуляри, в яких бачили його тільки ми, близькі йому жінки. Потім він торкається нігтем кожного знімка:

— Тут.

Лаґерманн випростується.

— Так, — каже він. — Саме тут. Але що це за чортівня? Моріц бере збільшувальне скло з алюмінієвої таці. Навіть коли він показує мені це, я нічого не бачу. І лише коли він показує мені на іншому знімку, мені вдається розгледіти. Як у гляціології. Один раз — це тільки випадковість. Повторення створює структуру.

Це білуватий, завтовшки з голку слід, нерівний, звивистий. Він іде уздовж розбитих хребців, зникає біля ребер, з являється біля одного краю легені, зникає і потім виникає біля серця, поза ним і частково в ньому, у великому шлуночку, немов біла ниточка світла.

Лаґерманн показує на іншу фотографію. Слід іде через печінку, у ліву нирку.

Вони дивляться через лупу.

Потім Моріц обертається. З письмового столу він бере глянсовий товстий журнал.

— «Nature», — каже він. — Спеціальний випуск сімдесят девятого року. На який ти, Смілло, звернула мою увагу.

Справа фотографія. Рентгенівський знімок, але знятий за допомогою спеціальної техніки, тож видно і тканини, а тіло зовсім непомітно переходить у скелет.

— Це, — каже Моріц, — житель Гани.

Він проводить авторучкою уздовж лівого боку знімка. Видно світлий, звивистий слід, що йде від стегна вгору через черевну порожнину.

— Dracunculus, — каже він. — Гвінейський черв’як. Переноситься ракоподібними Cyclops у питній воді. Може також проникати через шкіру. Дуже неприємний паразит. Досягає метра завдовжки. Рухається по тілу зі швидкістю до одного сантиметра на добу. Висовує нарешті голову на стегні. Тут його і ловлять африканці й намотують на паличку. Щодня вони витягають кілька сантиметрів. На те, щоб витягнути його, йде місяць. Цей місяць і всі попередні — це період безперервних страждань.

— Яка гидота, — каже Бенья.

Ми всі троє схилилися над знімками.

— Я так і думав, — каже Лаґерманн, — я так і думав, що це має бути якийсь черв’як.

— Стаття в «Nature», — каже Моріц, — присвячена діагностуванню таких паразитів за допомогою рентгена. Це дуже складно, якщо немає звапніння тканини навколо них. Оскільки серце більше не б’ється, дуже важко змусити контрастну речовину поширитися по тілу.

— Але тут мова про Гренландію, — кажу я. — А не про тропіки.

Моріц киває:

— Але ти підкреслила назву статті на аркуші. Її написав Лоєн. Це один з основних напрямів його досліджень.

Лаґерманн постукує по знімку:

— Я нічого не знаю про тропічні хвороби. Я судово-медичний експерт. Але в цих двох людей щось упровадилось. Щось, можливо, схоже на черв’яка, можливо, на щось інше. Воно залишило канал завдовжки сорок сантиметрів і щонайменше два міліметри в діаметрі. Що проходить прямо через діафрагму і м’які тканини. Що потрапляє в ділянки, зруйновані в результаті цього запальним процесом. Цим двом панам було наплювати на тротил. Вони померли ще до вибуху. Померли, бо щось — біс його знає, що це було, — просунуло голову відповідно в серце і печінку.

Ми стоїмо, розгублено дивлячись на знімки.

— Найбільш підходящою людиною для вирішення цієї проблеми, — каже Моріц, — був би, напевно, Лоєн.

Лаґерманн дивиться на нього примружившись.

— Так, — каже він. — Було б цікаво послухати, що він може сказати. Але, мабуть, щоб бути впевненими в щирості його відповідей, нам би довелося прив’язати його до стільця, дати йому пентотал натрію і приєднати його до детектора брехні.

6

Я дуже хочу зрозуміти Бенью. І в цю хвилину більше, ніж будь-коли.

Так було не завжди. Не завжди мені конче треба було зрозуміти. В усякому разі, я кажу собі, що так було не завжди. Коли я вперше приїхала в Данію, я лише сприймала явища. У їх жаху, або красі, або тяжкому смутку. Але при цьому не відчуваючи особливої потреби пояснювати собі їх.

Часто, коли Ісайя приходив додому, йому нічого було їсти. За столом у тютюновому диму сиділа зі своїми друзями Юліана, і був сміх, і сльози, і жахливе пияцтво, але не було навіть п’яти крон, щоб спуститися й купити смаженої картоплі. Він ніколи не скаржився. Він ніколи не лаяв свою матір. Він не дувся. Терпляче, мовчки, обережно він ухилявся від простягнутих до нього рук і йшов. Щоб, коли це можливо, знайти інший вихід. Іноді бував удома механік, іноді — я. Він міг просидіти в моїй вітальні годину чи більше, не кажучи, що він голодний. Твердо дотримуючись правил гренландської ввічливості, що доходить до дурості.

Коли я готувала йому їду, коли варила скумбрію вагою півтора кілограма і давала йому її цілком долі на газеті, бо саме там йому найбільше подобалося їсти, і він обома руками, не кажучи ні слова, з методичною ґрунтовністю розправлявся з цілою рибиною, з’їдав очі й висмоктував мозок, обсмоктував хребет і гриз плавці — ось у таку хвилину в мене іноді виникало бажання пояснити. Спробувати зрозуміти різницю між дитинством у Данії і дитинством у Гренландії. Щоб осягнути принизливі, втомливі, одноманітні емоційні драми, які зв’язують європейських дітей і батьків взаємною ненавистю і залежністю. І щоб зрозуміти Ісайю.

Глибоко в душі