Голова Мінотавра - Марек Краєвський
Хлопець народився 1910 року в заможній, аристократичній родині Воронецьких у маєтку Баранячі Перетоки в Сокольському повіті. Був пізньою дитиною. Його батько, граф Юліуш Воронецький, власник величезного маєтку, був випускником математичного факультету університету Яна Казимира у Львові. У ньому дрімала прихована громадська пристрасть, яку він утілював, навчаючи сільських дітей математики. Якщо в комусь із них убачав схильність до точних наук, починав ним опікуватися. Сплачував за навчання в гімназії, щоб талант не змарнувався. Двоє старших, дорослих уже братів хлопчика, теж були математиками. Обоє полягли на війні під Горлицями, і хлопець їх майже не пам’ятав. Змалечку його виховували як великого математика. Замість казок перед сном йому читали математичні задачі, замість солдатиків він розставляв на підлозі геометричні фігури, замість замків з піску будував прямокутники на сторонах трикутника, замість запуску повітряних зміїв — забавлявся квадратними рівняннями. Він був геніально обдарований. У шість років розв’язував системи рівнянь, а в десять — аналізував функції.
Усе це перестало бути для нього важливим, коли одна русинська сільська дівчина відкрила йому світ фізичних насолод, котрий поглинув хлопця. Його більше не цікавили хитромудрі сплетіння чисел, натомість цікавили сплетіння тіл, показова функція асоціювалася виключно з тим, як жінка показує груди, вийнявши їх із бюстгальтера. У Сокалі, де він учився в гімназії, хлопець разом з іншими підглядав, як директор кінотеатру «Світанок», пан Кароль Полішук, ночами притискає до стіни своєї контори місцевих повій. Якогось дня його спіймали за підгляданням. Директор кінотеатру анітрохи на нього не гнівався й запропонував йому спілку. Математика набридала хлопцеві чимраз більше, і під час занять він тільки те й робив, що бігав до шкільного туалету. Він двічі сидів по два роки в одному класі й раз навіть лікувався від гонореї. Батько аж нетямився від люті, але, трохи заспокоївшись, припускав, що це наслідки бунтівного віку дозрівання, яким він пояснював усе зло, і що це раніше чи пізніше минеться, і син повернеться в обійми королеви наук. Граф вирішив ізолювати сина від будь-яких поганих упливів і довірив опіку над ним своєму братові, колишньому офіцерові, графові Станіславові Воронецькому, котрий у сілезькому Скочеві володів великою фабрикою парасоль і тростин «Палюс». На жаль, дядько Станіслав мав двадцятилітнього сина Януша, розбещеного не менше, аніж його кузен. Хлопець, якому під ту пору було вже вісімнадцять, познайомився через Януша з розумною жінкою, котра добре знала життя. Колишня власниця борделю, Клементина Новоземська, тепер мала шлюбне агентство. Вона швиденько підказала йому, як можна скористатися своєю незвичайною вродою й добре заробляти, займаючись, на додачу, тим, що він любить найдужче.
Молодик дослухався порад мадам. Він щедро обдаровував своїми достоїнствами чоловіків та жінок, і всі йому за це добре платили. У дев’ятнадцять років він переїхав від дядька й замешкав у пані Новоземської. Нещасного батька охопив розпач, і він прокляв свого єдиного сина, припинивши з ним будь-які стосунки, що анітрохи того не засмутило. Хлопець без жалю забув про батька, котрий для нього уособлював математику, і про матір, яка за своїми мігренями світу не бачила. Жив так, як йому хотілося. Грошей не бракувало, бо завдяки контактам пані Новоземської він уприємнював подорожі багатих німецьких розпусників, котрі в розкішних вагонах-салонах їздили маршрутом Катовиці-Бреслау-Берлін. А найчастіше хлопець подорожував у товаристві бреславського барона фон Кріґерна, який утаємничував Воронецького у свої плани й наміри. Один з них надзвичайно сподобався молодикові. Барон фон Кріґерн збирався відкрити в Бреслау дім розпусти для багатіїв. Найбільшою проблемою, на думку барона, була плинність персоналу, оскільки повії часто змінюють борделі. Існував лише один дієвий спосіб запобігти цьому: нелегальне транспортування й утримування в підневільному стані. Оскільки польки й чешки були надзвичайно гарними жінками, а їхнє переправляння означало перетин лише одного кордону, вони, звісно, і стали найвідповіднішим товаром. У молодика аж очі загорілися, коли барон фон Кріґерн розповів йому про цю ідею. Вони швидко дійшли згоди: барон викладав гроші й надав своєму спільникові дворічну безвідсоткову позичку, натомість молодий Воронецький заінвестував свої безцінні контакти. За кілька днів у Бреслау було зареєстровано фірму «Воронецький унд фон Кріґерн».
Їхня діяльність не була складною. Клементина Новоземська разом з Ернестиною Неробіш розшукували молодих жінок. Увагу звертали, передусім, на сиріт і тих, хто займався проституцією. Тобто таких, чийого зникнення ніхто б не зауважив, а коли й помітив, то навряд чи цим перейнявся. Воронецький знайомився з ними, як кандидат на майбутнього чоловіка. Рідко яка з них не дозволила себе спокусити чарівному графові, рідко яка відмовлялася від спільної романтичної подорожі до Німеччини. А там на неї вже чекав підприємливий барон фон Кріґерн.
Фірма процвітала. Фон Кріґерн налагоджував міжнародні контакти, особливо зі своїми аргентинськими колегами, які переважно походили з його рідного міста. Та в цьому процвітаючому бізнесі виникла тріщина. Минуло два роки, і барон зажадав повернення позички. Прибутки Воронецького були такими, що коли б він відкладав лише незначну їх частину, міг би накопичити потрібну суму протягом півроку. Але він не знав слова «ощадливість». Грішми сипав на всі боки, а коли барон зажадав негайно повернути позичку, він саме програв усе, що мав, у катовицькому казино. Нетерплячий барон підганяв його. Воронецький намагався здобути кредит, але невідомо з яких причин, банкіри мали сумніви в платоспроможності експедиційної фірми, чиїм співвласником він був. Тоді фон Кріґерн потай домовився з Новоземською і поставив молодикові ультиматум: якщо той не поверне грошей протягом місяця, він ліквідує фірму й пошукає собі іншого спокусника. Далі було ще гірше, бо барон виразно продемонстрував свою рішучість. Котрогось дня до Воронецького прийшли двоє німців і зламали йому руку. Прибульці погрожували, що коли він не віддасть грошей, то зламають і другу. Окрім того, Новоземська перестала йому допомагати, і він знову був вимушений заробляти власним тілом, от тільки умови геть змінилися. Його виганяли з гарних місць, а клієнти й клієнтки в гірших уже не були такими щедрими. Рука зросталася погано й дуже боліла. Якогось дня Воронецький довідався від кузена Януша, що його батько помирає. Він удав каяття й поїхав до Баранячих Перетоків.
