Наказано вижити - Юліан Семенов
Хоч як це дивно, але саме погано поголене обличчя Мюллера примушувало Гелена раз по раз повертатися в своїх роздумах про майбутнє до чогось дуже важливого, яке він підсвідомо відчував, але поки що до кінця не зрозумів.
Він збагнув усе, повернувшись з прогулянки в ліс. Картина майбутніх рішень постала перед ним абсолютна — у всій своїй завершеності.
«Якщо такий акуратист, як Мюллер, — сказав собі Гелен, — не зміг добре поголитися, то він буде таким же неуважним до всього, що не вкладається в його життєву схему на той час, який відпущено усім нам, — до того моменту, коли настане крах. Тотальне стеження він зараз здійснювати не може. Він зберіг за собою лише найголовніші напрямки; все, що збоку, а тим паче за спиною — він уже не може охопити. Чим різкіший і несподіваніший буде мій вчинок, тим більше шансів на успіх, на те, що я зможу вирватися звідси на Захід».
Гелен довго готувався до дії, та, коли вже продумував до кінця всі повороти майбутньої операції, його вчинки відзначалися холодною стрімкістю.
…Він не одразу прийшов до думки стати військовим, хоч уся його родина належала до тих, кого називали «прусською кісточкою», а втім, сам він пруссаком себе не вважав, а мати його взагалі народилася в Голландії.
Але, вступивши в ряди армії після того, як підписали Версальський договір, за яким Німеччину було практично позбавлено права мати військові формування, Гелен виконав свій обов'язок справжнього патріота: імперія без військ неможлива, потрібно зробити все, на що тільки спроможний німець, щоб повернути країні могутню армію; майбутнє вирішує не верстат і плуг, вважав він, а багнет і гармата.
У 1923 році юний Гелен був обер-лейтенантом; закінчивши привілейовану кавалерійську школу, він став ад'ютантом заступника начальника генерального штабу; батько, один з ідеологів великонімецького націоналізму, випускав підручники історії, в яких закликав молодь до реваншу: «Ми — нація без життєвого простору!» Він перший почав друкувати карти для генерального штабу; сину кар'єра була забезпечена.
А коли Гітлер прийшов до влади, видавництво Гелена-батька було — за заслуги перед рухом — проголошено «зразковим народним націонал-соціалістським підприємством».
Під час вторгнення в Польщу Гелен був одним з наймолодших майорів вермахту; саме там він став офіцером зв'язку між генералами Манштейном і Гудеріаном.
Саме тут, у Варшаві, після перемоги, він познайомився з флегматичним полковником Кінцелем, який раз по раз сякав свого носа. Кінцель очолював особливий відділ генерального штабу «Іноземні армії Сходу». Гелен тоді вже став особистим ад'ютантом начальника генерального штабу Гальдера; саме тоді він по-справжньому звідав солодке відчуття служби на сильного.
Кінцель ніжно перебирав папки з донесеннями від російської резидентури, що працювала під керівництвом заступника військового аташе в Москві генерала Кребса, довго й старанно сякався, говорив застуджено, без упину покашлюючи:
— Я даю більшовикам два місяці на те, щоб вони відкотилися за Урал. Колос на глиняних ногах приречений на те, щоб удобрити поле для німецьких колоністів. Дні Сталіна лічені.
Гелен дотримувався іншої точки зору; він любив читати, батько випускав і історичні книжки. Де-де, а в історії парадоксів хоч відбавляй. Проте, знаючи, що Кінцель тісно зв'язаний із службою обергрупенфюрера Гейдріха, Гелен, який надто стрімко підіймався вгору (він став уже підполковником), мовчав і підтакував.
Лише після того як війська вермахту відкотилися від Москви, він зрозумів, що настав час діяти.
…Батько Гелена, директор видавництва «Фердинанд Хірт, друкарня, й книжкова торгівля», записався на прийом до гаулейтера Бреслау, і той прийняв його наступного дня ввечері, після закінчення роботи, — знак особливої поваги.
— Я, змушений просити вас, шановний партайгеносе, — сказав він фюрерові окружної організації НСДАП, який сидів під величезним портретом Гітлера, — щоб ця наша розмова залишилася таємницею, бо я аж ніяк не хочу завдати лиха моєму синові Рейнгарду, а мова йтиме саме про нього.
— Ви знаєте, — відповів гаулейтер, — що слово партійного функціонера націонал-соціалістської робітничої партії твердіше за камінь і міцніше за сталь. Ви могли б говорити, не починаючи нашої розмови з такого прохання.
— Мій син служить у генерал-полковника Галь…
— Я знаю, — перебив гаулейтер, — будь ласка, суть справи, фюрер учить нас економити час, я даю вам п'ять хвилин, прошу вас укластися з вашим питанням…
— Йдеться про те, що підрозділ розвідки генерального штабу, який працює проти росіян, тримає зараз у руках людина, котра май родичів серед слов'ян.
— Ви збожеволіли, — ліниво озвався гаулейтер, але в його очах миттю спалахнув холодний вогонь. — Такий пост може займати тільки кристально чистий арієць.
— І все-таки, — вперто повторив Гелен-старший, — у дружини полковника Кінцеля є якийсь родич польської крові… Ні, ні, Кінцель чудовий офіцер, він робить усе, що повинен робити, і наше зимове вирівнювання фронту під Москвою аж ніяк не можна поставити йому в провину; хто міг передбачити такі морози?! Але все ж, коли я дізнався про це від Рейнгарда, то вважав своїм обов'язком повідомити вас.
Родичівство із слов'янами, як і звичайне знайомство з комуністами, передбачало тільки одне: негайне звільнення зі служби — до початку розгляду справи; є сигнал, і досить; якщо потім з'ясується, що на людину «звели наклеп» — їй знайдуть інше місце; рейх насамперед; особистим образам не повинно бути місця.
Кінцеля зняли з посади через три дні; це було безпрецедентно довго, бо за нього заступився сам Гальдер, але й це не допомогло, правда, полковник просидів зайві два дні в своєму кабінеті; якби не заступився начальник генерального штабу, його вивели б за ворота протягом двадцяти чотирьох годин.
Під час перевірки з'ясувалося, що в його дружини немає родичів низької раси, які компрометували б справжнього арійця, але діло зроблено — в кріслі Кінцеля вже сидів полковник Рейнгард Гелен; генерал Гальдер вручив йому срібні погони особисто через годину після призначення на високий пост.
На другий же день Гелен зібрав своїх помічників і повідомив їх, що він — за погодженням з начальником РСХА Гейдріхом — заміняє весь склад офіцерів армійської секретної
